Сто загадок Симфосія

XXXVII. Mula. Мул

Mula

Мул

Скільки б не було читачів — кожного з них та чи інша загадка поведе різними стежками. Ось ця, про мулів, мене одразу ж попровадила до одного з найкращих сонетів М. Рильського: «У теплі дні збирання винограду…» А далі: «Її він стрів. На мулах нешвидких / Вона верталась із ясного саду, / Ясна, як сад, і радісна, як сміх» (тих мулів бачимо на полотні В. Сєрова)… Ознайомлений з античною літературою читач одразу здогадається, про кого мова: «Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая / Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег, / Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим. / Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці / Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно» («Одіссея» в перекладі Бориса Тена). У нашого поета більша увага до деталі, що увиразнює образ: «Гукнула свіжо й весело на мулів, / І чутно уші правий з них прищулив…».

Незвичайно цікаву поезію присвятив мулам останній з великих римських поетів Клавдіан (IV ст. після P. X.). «Глянь-но, слухняні які — вихованці бурливої Рони: / Велено їм — то ідуть; велено їм — то стоять…» — так починає поет, а так ось, з іскринкою античного гумору, закінчує: «Чи дивуватись тепер, що Орфея слухали звірі, / Раз навіть мулом тугим галльські керують слова?» («Галльські мули»)…

Загадка вирізняється особливою грою слів і повторами (matri — path; generis — generi; nascor — nascitur), що й акцентує основну думку: мул — безплідний, бо походить від змішаного роду (confusi generis) — коня (кобили) й осла. Про згубні наслідки змішання родів між людьми («благородних» — із «підлими») емоційно пише грецький елегійний поет Теогнід (VI ст. до P. X.).