Capillus
Findere me nulli possunt, praecidere multi;
Sed diversicolor sum albus quandoque futurus;
Malo manere niger: minus ultima fata verebor.
Волосок
Зрізать мене може всяк; поздовж — ніхто не розріже;
Різного кольору я, та колись, хай який, — побілію.
Темним лишатися б рад, щоб кончини менше лякатись.
Про сивину у волоссі, з античних поетів, найзворушливіше, мабуть, — Овідій, перебуваючи на вигнанні: «Вже мої скроні взялись лебедине наслідувать пір’я: / Старість, де волос темнів, — білим уже повела». Отож, поки волосся темне, доти й втішається людина, а побіліє — засмучується. На такий парадокс (радість від темного, а смуток від білого) й натякає загадка. Що ж до «зрізування» і «розрізування», то за сучасних технічних можливостей стали реальними різні дії з волоском (згадаймо майстра мініатюри М. Сядристого); щоправда, волосок розколоти начетверо, здається, ніхто ще не пробував.
Волосся, окрім того, що воно є окрасою голови (capitis honor), за прадавнім повір’ям, має магічну силу. Так, могутність мегарського володаря Ніса залежала від його пурпурового волосся; свою силу володар утратив тоді, коли його дочка, закохавшись у Міноса, який обложив Мегару, потайки зрізала те волосся. Подібно й у біблійній історії з Самсоном і Далілою, у знаній історії з Дамокловим мечем, що тримався на кінській волосині, в інших переказах.
«Різного кольору я…» — тут мова про природні кольори волосся. Фарбування волосся (був і в античних такий звичай) аж надто суворо засуджує елегійний поет Проперцій: «Та, що природу волосся свого по-дурному міняє, / В Орка нехай зазнає щонайжахливіших мук»…