Сто загадок Симфосія

LXV. Sagitta. Стріла

Sagitta

Стріла

Стріла — стрімка… В обох словах — образ лету (…А літа стрілою / Пролітають…). Стріла — струна… Хтось таки вперше наклав на напнуту бичачу жилу першу стрілу. Тятива зазвучала. Ліра й лук — родичі. Стріла проймає залізом, ліра — звуком. Срібнолукий Аполлон — з лірою в руці: не завжди й він, словами Горація, напинає свій лук — часто й струн торкається. Пущена з лука, стріла — удар здалеку, часто з-за укриття, лукавий удар. Шабля, козацька шабля, шабелька, шабелина — удар зблизька, у двобої…

Про стріляння з лука вгору (саме про такий лет стріли в загадці) пише, зокрема, у своїй латиномовній «Пісні про зубра» М. Гусовський: «Вершники, коней по колу пустивши, в підкинуту шапку / Мітили з лука — й стріла вмить пробивала її. / Шапка, було, й хутряна, летіла високо в небо, / Звідти — в дірках уся, доказом влучності стріл. / Часто вожак-журавель з підтятими крилами падав, / Тіла ж у тій висоті і не дряпнула стріла».

Повертається, ніким не пущена, але — кимось повернута… Мов нині бачу саморобну, ще в дитинстві пущену, стрілу: …Летить. Та раптом — хтось на перешкоді, Ледь-ледь перстом її торкнувся: — Годі! Здригнулась, завагалася на миті мить — І вже, звідкіль злітала, — у землі стримить. У серці образ той, стрілу, тримаю: Ще поки не здригнулася — триваю…

«Ніхто не пустив…» але Земля — не від-пустила…