Spongia
Ipsa gravis non sum, sed aqua mihi pondus inhaeret;
Viscera tota tument patulis diffusa cavernis;
Intus lympha latet, sed non se sponte profundit.
Губка
Мало що важу сама — із водою вага в мене входить;
Тіло моє, в незчисленних нірках, усе набрякає:
В сховах тих — плин, та сам, хоч пливкий, із них не проллється.
Губка в античні часи мала щонайширше застосування не тільки в побуті, а й у різних сферах людської діяльності, зокрема, в медицині (при перев'язках), навіть у малярстві (для виготовлення пензлів, витирання барв тощо). Згадки про губку — ще в Гомерових поемах, наприклад, в «Одіссеї», яку озвучив українською Борис Тен: «Слуги меткі та окличники з ними — одні у кратерах / Воду мішали з вином, а другі дірчатими мили / Губками довгі столи…» (І, 109—111)… Про неї — і Лукрецій, обговорюючи смакові відчуття: «Смак відчуваєм, по-перше, тоді, як жуванням із їжі / Видавим сік: так і губку, водою набряклу, в долоню / Взявши, вологу витискуєм, поки не стане сухою» (IV, 613—614). Одне слово, вода з губки — то не вода з каменю…
Отож губка — наче «посуд», з якого вода, хоч як тим посудом обертай, не проливається, хіба що «змусимо» пролитися, витискуючи воду з тих нірок, що пронизують усе тіло губки. А важить вона, майже невагома, стільки, скільки й «вип’є» води…
«В сховах тих — плин…» В оригіналі: «Всередині ховається „лімфа“» (один із синонімів води, німфа джерел, див. LXXI). У перекладі напівперсоніфікацію втрачаємо: «вода» у нас не має синонімів («плин» тут у значенні «рідина»).