Сто загадок Симфосія - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Андрій Содомора (I. Graphium (Stilus). Писало (стилос)) #3

I. Graphium (Stilus). Писало (стилос)

Graphium (Stilus)

De summo planus, sed non ego planus in imo.

Versor utrimque manu, diverso munere fungor:

Altera pars revocat quidquid pars altera fecit.

Писало (стилос)

Зверху — плаский я, не знизу, однак. Рука обертає

Мною сюди і туди — протилежні виконую дії:

Що під одним виникає кінцем — зникає під другим.

* * *

Хрести дубові посхилялись,

Слова дощем позамивались…

І не дощем, і не слова

Гладесенько Сатурн стирає…

Тарас Шевченко

«Так», — каже загострений кінець стилоса, палички для писання, виводячи літери на восківці. «Ні», — каже протилежний, плаский, гладенько витираючи написане. «Saepe stilum vertas» (Часто повертай стилос), — радив Горацій. Часто, аж поки той і той кінець стилоса не дійдуть згоди: «Так!»… Стилос і навощена табличка — в руках у Калліопи, прекрасноголосої (такою її зображували), найстаршої серед дев'яти Муз. У її віданні — епічна поезія, красномовство, наука загалом. Краса у слові легкою працею не дається. Мабуть, у самої Калліопи плаский кінець стилоса часто говорив «ні»… Стилос несподівано приведе й до Лесі Українки: «Слово, моя ти єдиная зброє…» — стилос-стилет…

В руці Одіссея замість стилоса — прутик, замість таблички — піщане узбережжя острова Огігія. Тут, оповідає Овідій, він і похваляється перед німфою Каліпсо своїми подвигами під Троєю — креслить військові табори, ворожі позиції… «Креслив іще б не одне, та тут хвиля на берег набігла — / Й Трої, і Реза-вождя, й табору — мов не було…» Через віки, вже у сонетному ключі, — Е. Спенсер (в озвученні Д. Павличка):

Я написав над морем на піску

Її ім’я, але набігли хвилі

І змили ту роботу нетривку,

Та знову я накреслив букви милі.

Вона сказала: «Кинь зарозумілі

Жадання час і смерть перемогти.

Все — прах на світі. Навіть на могилі

Моє ім’я зітреться від сльоти!»

«О ні, — промовив я, — не згинеш ти!

Мій вірш здолає всіх віків приливи,

Залишиться, як світло чистоти,

На небесах твоє ім’я сяйливе.

Щó смерть, як наша ніжність і любов

Життя наступне виплекають знов!»

«Гладесенько Сатурн стирає»… Морська хвиля — образ хвилі часової (так вона й справжню Трою стерла з лиця землі). Наче й у руці Сатурна (його ідентифікували з Хроносом) — стилос, що пласким своїм кінцем нависає над усіма людськими творіннями — «гладесенько стирає»… Лише націлені у Космос величні супутники вічності, піраміди, лише вони протистоять поетичній формулі Горація: «…mortalia facta peribunt» (загине усе рукотворне), протистоять — загладі…

P. S. Коли плаский кінець лише підтакуватиме гострому, коли втратить свою пильність той «цензор» у нашому розумному єстві, — час відкласти стилос.