Сто загадок Симфосія

LI. Mola. Жорна

Mola

Жорна

Мели, мели, млине —

Сам Піттак щоднини

Гнув над жорном спину,

Владар Мітілени.

Пісня млинарів із Лесбосу

Якесь ваговите й жорстке, мов звуковий образ перемелювання, саме те слово — жорна; образ нелегкої, що йде по колу, цілорічної праці селянина (лише зимою — короткий, та не для жорен, перепочинок). Чи не найдавніший пристрій, який ще й нині подекуди функціонує, як функціонував понад дві тисячі років тому, — бачимо за жорнами вбогого римського рільника, наприклад, у поемі Вергілія «Сніданок» (її особливо любив І. Франко): спозаранку, запаливши каганець і вимівши з комірчини трохи зерна, той селянин «Оперезав живота волохатим козячим кожухом. / Камінь обмів жорновий; з гнізда помелом усе вимів — / І двом рукам, як тій, так і цій, дав окрему роботу: / Ліва — слугує, а права рука — постійно при ділі: / Крутять камінний круг, і біле сиплеться мливо / Із розітертих під каменем тим Церериних зерен. / Іноді правій — ліва рука, сестра, помагає, / Крутять по черзі, а той — ще й пісню нехитру мугиче, / Співом себе веселить, марудну полегшує працю»…

Спливли тисячоліття — й інше, невидиме, жорно перемелює, здається, вже й самих людей: «Прудко на безвість ідуть наші дні і короткі години, / Зрана до ночі гуде колесо темних турбот…» (М. Зеров). У такому ж ключі — роман Р. Федоріва «Жорна»… «Перемелеться… — кажуть у народі (радше — казали), — перемелеться — мука буде…» Та якого ґатунку буде та мука з-під сучасних «жорен» — колеса темних турбот?..