Сто загадок Симфосія

LII. Farina. Мука

Farina

Мука

Ой зійди, зійди, ясен місяцю,

Як млиновеє коло…

На Лесбосі — звідки походить чи не найдавніша, уже згадана, «жорнова» пісня: «Мели, мели, млине…» — саме там, на пісенному Лесбосі (у ті часи й владарі, бачимо, не цуралися жорна), вимелювали, кажуть, найбіліше, найтонше, ледь відчутне на дотик борошно… «Потерта геть до ядерця…» — у перекладі натяк на найдрібніші «тільця» або «начатки» речей, «ядерця», «атоми» — на щось, в уяві античних, уже неподільне, незліченне (іnnumerabile); в оригіналі: medulla — кістковий мозок. Про таку «мýку» зерна, яке перетворюють на мукý (борошно) — Роберт Бернс у знаменитій своїй поезії «Джон Ячмінь»: «Пекли, сердегу, на вогні, / Аж мозок з кості сплив, / А там мірошник у млині / Ще й жорнами чавив»…

Млин, мливо, млинці… За м’якими словами — важка, мозоляста праця: плуг, коса, ціп, ручний млинок, що відділяв зерно від полови й куколю. Десь під Різдво чи Великдень довкола млина — завізно: віз коло воза з набитими зерном мішками. А поки вони наповняться мукою, впродовж довгих годин, не лише вдень, а й ночами, — бесіда. Про вічне. Про життя… Що б там не було в ньому, повторімо ще раз, — перемелеться… Із того млива — не лише бесіда, а й пісня: «Ой зійди, зійди, ясен місяцю, / Як млиновеє коло, / Ой вийди, вийди, серце-дівчино, / Та й промов до мене слово…»

Отож — сип, най ся меле… І здається, що за тією одвічною роботою, світовим жорном, що крутиться спокон віків, — сам Час: Крутить жорнами час-млинар, Міхи двигає, хмар споруди; Хай у Космосі — студінь, сквар: Перемелеться — мукá буде…