LIV. Amus. Гачок

Amus

Exiguum corpus, munus mucronis adunci,

Fallacis escas medio circumfero fluctu;

Blandior, ut noceam; morti praemitto saginas.


Гачок

Крихту мізерну поживи несу на вигині вістря —

Звабу, оману смачну, посеред течії річкової;

Ваблю — щоб підсікти; живлю — щоб тут же убити.


* * *

Отож, «упійматися на гачок» — то не лише про рибу: людина й на людину «закидає гачка», буває, що успішніше, ніж на саму рибу. Гачок передусім — загнутий, кривий, закривлений (aduncus, curvus, recurvus), залізний або мідний чи бронзовий (ferreus, aereus); він, як і кіготь, призначений для хапання. Та якщо хижак (raptor) кігтем чи пазуром хапає (rapit) здобич, то тут навпаки: здобич сама йде на гачок — хапає його, точніше, приманку (тому-то й гачок облудний, підступний, лукавий, віроломний: fallax, subdolus, insidiosus, perfidus). А схоплений гачок уже не відпускає: він такий, що міцно тримає (tenax). У таких «гачках» — і сучасне місто з його рекламами-закликами до розваг, до потурань своїм пристрастям і смакам.


Серед тих, хто не ловився на приманку, — Одіссей (так — і Лис Микита, яким його описав І. Франко), про що — в «Одіссеї» (IX, 82—104). Не тільки сам її уникав, а й супутників остерігав і витягував з біди. Гарно про це М. Зеров у сонеті «Лотофаги» — про міфічне плем'я, що вгощало захожих солодким лотосом, од якого ті впадали у забуття; впіймались — і супутники Одіссея: «І їли ми, і забували дім, / Сім’ю й родовище, в краю чужім / Ладні довіку жить на готовизні. / Та мудрий цар не дав лишитись нам / І силоміць нас повернув отчизні — / В науку іншим людям і вікам». Ті «інші люди й віки», як це видно з історії, вчительки життя, виявляють себе не надто пильними учнями…


«Спійматися на гачок» — це також «закохатися». Автор середньовічного трактату «De Amore» (Про любов) Andreas Capellanos, наслідуючи знамените Овідієве «Мистецтво кохання», а також «Засоби від кохання», зближує слово «amor» з подібним за звучанням «amus» — гачок.

Загрузка...