Сто загадок Симфосія

XL. Papaver. Мак

Papaver

Мак

Хто се мак щороку сіє,

Розкидає по ланах?

Мов китайка червоніє,

Мов жалоба по житах…

Олександр Олесь

Мак, словами поета, «сушить собі голову на сонці». У тій голові — макові зернятка… Бог сну, крилатий Гіпнос, узявши голованя за єдину його ногу, літає над землею і посипає людей, де там у кого ніч, тим снодійним зерням. А його, того зерня, — тьма: «Стоїть при дорозі на одній нозі; головка мала, а в ній — тьма». Літає Гіпнос, сплять люди, спить і він сам, брат Ночі, батько сновидінь. Не спить, дарма що всіх присипляє, один лиш мак; виструнчився на єдиній своїй ніжці — сушить собі голову…

Мак — то сама тихість. Недарма перед печерою, де в постійній своїй дрімоті перебуває володар Сну (лат. Somnus), — «маки розлого цвітуть, заступаючи вхід у печеру» (Овідій). Як не шелесне мак, навіть коли осипає свої ніжні пелюстки, так не зойкне вражений у саме серце списом воїн: «Наче той мак у саду свою набік похилить голівку / Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу, / Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він» (Гомер в озвученні Бориса Тена)…

Дозрілий горох торохтить у стручках. А мачинки — як дають про себе знати, що вони там, усередині, дозрілі?.. А вже коли віють мак посеред серпня, на Маковія, тоді вже справді дивуємось його тихості — як дивуємось тихим зорям, що висіялись у небі подібно до макових зерен: Хоч маком сій, хоч зорями, — Одне і те ж: Тій тиші, що над горами, Немає меж…

Маківка — серед плодів, освячуваних на Спаса… Мак, мед, пшениця — на Свят-вечір… Пам’ять глибокої давнини… А давнина — тиха. Як і саме слово: мак…