Сто загадок Симфосія

XXII. Formica. Мураха

Formica

Мураха

Майже всі епітети, якими римські поети наділяють мураху, стосуються її передбачливості, працьовитості, ощадності, а ще — дрібнесенького її тіла, що протиставляється її великій праці: вона provida, prudens, sagax, cauta, callida, impigra, vigil, sedula, avara, parca, parva, parvula — передбачлива, обачна, бережлива, кмітлива, чуйна, завзята, захланна, мала, маленька. З цього ряду вибивається лишень один, кривдний для мурашки, епітет — avara: жадлива, захланна. Це, сказати б, «із хворої голови — на здорову». Про це, у першій своїй сатирі, — Горацій: «Он і мурашка, скажім, хоч мала, та з яким же завзяттям / Тягне й тягне все крихти якісь до свого муравлища, / Мовби на гору яку: про майбутнє, завбачлива, дбає! / Ну а як тільки похилиться рік під сумним Водолієм, — / Вже вона з дому свого — ні на крок: поживає розумно / Той свій достатній запас… А тебе — ні зима, ні нестерпна / Спека, ні море, ні меч, ні вогонь не відвернуть од зиску». «Тебе» — тобто людину, і тодішню, й сьогоднішню, якій адресує свої твори співець золотої середини.

Отож, слимак (слизняк), як і черепаха, пересувається, повзе, лізе; а мурашка навіть не ходить — бігає: Не поспішить він, хоч пали під ним, слизняк, вона ж — усе біжить, гарує важко. У нього — купа часу, він — слимак, у неї — праці купа, то — мурашка… І лиш іноді — зупиниться. Та не для того, щоб перепочити — щоб «поміркувати» над здобиччю: «Де бджоли носять сонячний пилок і муравель над здобиччю міркує…» (Ліна Костенко)…

Справді, мурашка (як і бджола), якщо «захланна», то хіба до праці. Тут вона начебто міру загубила. Здається, невтомний у своїх технічних винаходах Едісон сказав про себе, що в усьому дотримує міри, окрім праці. Одне слово, «…працювать, працювать, працювати…»