Сто загадок Симфосія - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Андрій Содомора (XLIII. Cucurbita. Гарбуз) #45

XLIII. Cucurbita. Гарбуз

Cucurbita

Pendeo, dum nascor; rursus, dum pendeo, cresco;

Pendens commoveor ventis et nutrior undis;

Pendula si non sim, non sum iam iamque futura.

Гарбуз

І як народжуюсь я, то вишу, й тоді, як повнію.

Вітер колише, поки вишу, підживляє волога.

А не висів би — то й загалом не був би собою.

* * *

Мак на городі сушить собі голову під сонцем, а виколисаний вітром, вигодуваний росами гарбуз — «під парасолькою про сонце думає». Сонце — золоте, парасолька зелена, небо над нею — синє. І все ж те жагуче золото сонця пробивається до гарбуза навіть через туго напнуту зелену парасольку — думний гарбуз жовтіє, золотіє. Вже й сам, ізсередини, світиться таким, як і те сонце, що про нього він так довго думав, щирим золотом… Та не лише про сонце: «Ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові?» — «Живі й здорові», — знаємо з віршика. То чому б, коли світить сонце, синіє небо, коли довкіл усе так гарно, так добре, чому б і стежці не співати — на город?..

Із вигрітого сонцем, напоєного землею гарбузового золота — каша. Окремо — зернята («Без вікон, без дверей повна хата людей»). А та, порожня уже, «хата» — забава для дітей: зрізаний вершок — то наче шапка з хвостиком; чотири прорізи — очі, ніс, рот; усередині — свічка. От і світиться, тільки-но споночіє, десь між кущами, на стежці чи й на самому порозі, те вогненнооке страшило…