Сто загадок Симфосія - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Андрій Содомора (XCV. Funambulus. Канатоходець) #97

XCV. Funambulus. Канатоходець

Funambulus

Inter luciferum caelum terrasque iacentes

Aera per medium docta meat arte viator;

Semita sed brevis est, pedibus nec sufficit ipsis.

Канатоходець

Між площиною землі й зореносним неба наметом,

Ген у повітрі таки, мандрівець уміло йде кроком:

Надто стежина вузька — ледь намацує місце стопою.

* * *

Над прірвою сумні канатоходці…

І. Малкович

Серед найрізноманітніших видовищ, якими римляни захоплювались і в давнину, й у нові часи (видовища з дикими биками, турами, вже у XVII ст., перебуваючи в Римі, описує Микола Гусовський у своїй «Пісні про зубра»), серед різних «циркачів», що виступали не тільки на аренах, а й на вулицях, площах, були також канатоходці. Детальніше про те циркове мистецтво, ще за декілька століть до автора «Загадок» — Петроній у своїй епіграмі:

Наче струна, од стовпа до стовпа, напнута мотузка —

Вправно ступає по ній впевненим кроком юнак.

У вишині, де рушив у путь піднебесний мандрівець,

Птах легкокрилий, — і той в леті хитнеться, бува.

У порожнечі вирівнює крок, розставивши руки,

Щоб із тієї струни не зісковзнула нога.

Так ото, кажуть, Дедал, ходу — на лет замінивши,

Посеред білого дня вдарив повітря крильми.

Скажете: казка; гляньте, однак, — уже ж і не казка:

Он же, немов по струні, з вітром іде чоловік!

До речі, вже десь на початку двадцятого століття у центрі Львова, свідчать записи, теж якийсь канатоходець ступав по напнутій між двома кам’яницями линві, й одного разу — нога таки зісковзнула з тієї «струни»…

Втім, ще античні застерігали, що негоже подивляти мистецтво рівноваги тіла, не зауважуючи тих, хто оволодів найвищим мистецтвом — утримувати рівновагу духу над життєвими урвищами (школа такого мистецтва — філософія).

Ця ж таки античність подала чимало зразків несхитності духу. Боецій, «останній римлянин», написав свій знаменитий твір, «Розраду від Філософії», у в’язниці: очікування страти зробило його філософську фразу ще глибшою, переконливішою… Рясніє й наша історія прикладами такої мужності (за всіх промовляє тортурований, але несхитний Остап із «Тараса Бульби» М. Гоголя)…

На дзеркальному плесі Пісочного озера у Шацьку, пізнього вечора, протяглася щонайтонша струна — від Марса, що в той час (2003) був найближче до Землі… Хтось таки й на ту струну ступить, поєднавши рівновагу тіла з такою ж рівновагою духу…