Grus
Littera sum caeli penna perscripta volanti,
Bella cruenta gerens volucri discrimine Martis;
Nec vereor pugnas, dum non sit longior hostis.
Журавель
Літера я, що летючим пером накреслена в небі;
Війни криваві звіщаю крилом, що Марсові служить.
І не лякаюсь боїв, якщо ворог — пташиного роду.
Журавлиний ключ нагадує накреслену в небі літеру Y; вона ж, за своєю формою, близька до літери V, якою починається слово «ver», весна. За переказом, знаний своєю мудрістю і винахідливістю грецький герой Паламед саме журавлям завдячує винаходом букв і мистецтвом писання. З Гомерової «Іліади» (III, 5) довідуємося, про які бої і криваві війни мова у загадці: «З криком таким журавлині ключі у високому небі / В вирій тікають від злої зими і дощів безнастанних, / До Океану-ріки із криком таким відлітають, / Смерть і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, — / Напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій» (античні вірили, що журавлі, прилітаючи на території нинішнього Єгипту, вели криваву боротьбу з плем’ям карликів, які нібито жили у тих місцевостях)…
У перекладі Бориса Тена, зрозуміло, бринять українські нотки (в П. Ніщинського були вони аж надто виразними): «журавлині ключі», «відлітають» (в оригіналі: «журавлі», «летять») — настільки болісно у нашій складній, з хвилями еміграцій, історії відлунює журливий голос журавлів, так багато у ньому сумного передчуття (…кру — умру…). Та й у самій літері V вчувається не так весна, Ver, як «Vale» — Прощавай!.. І не лише душі близьких нам людей відлітають од нас на журавлиних крилах — вмирають села, а з ними — й рукотворні журавлі, що хиляться, поскрипуючи, по глибоку воду батьківських криниць…