Flagellum
De pecudis dorso pecudes ego terreo cunctas,
Obsequium reddens memorata lege doloris;
Nec volo contemni sed contra nolo nocere.
Батіг
Я, хоч зі шкіри скота, на скотину ж ляк наганяю,
Послух, щоб не минав, підживляю наукою болю;
Шкоди — не завдаю, а посвистую — для застороги.
Наш батіг — це довге дерев’яне, з гнучкої гілки дерева, пужално і десь удвоє коротший вузлуватий, зі шкіри, шнурок; в античні часи, навпаки: коротке руків’я — і довгий шкіряний шнурок. Батіг переважно нависає над кіньми, іншою тягловою худобою; зрідка «йде в роботу». Як у сонеті М. Рильського: «Підняла батіг, / Гукнула свіжо й весело на мулів…» — образ, що є відлунням із «Одіссеї» (Навсікая, щоправда, таки хльоснула мулів): «Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая / Хльоснула мулів…»
Батогом тріскають у повітрі, і коні одразу йдуть жвавіше. Від того звуку — й фразеологізм «як батогом тріснув» — про швидкий лет часу: проминуло літо (день, рік, життя) — як батогом тріснув. «З-під батога працювати» — не зі своєї волі, з примусу. Згадуємо св. Августина: «Якщо робиш щось не зі своєї волі, то твоя робота не є доброю, навіть якщо добре її робиш»…
Проминуло літо, а з ним — і петрові батоги, що на гнучкій стебелині височать між травами. Вони справді подібні до батогів, от лише замість ґудзів — голубі, здалеку видні квіточки. Чим лякає справжній батіг, тим звеселяє — петрів, що обрав собі для цвітіння середину літа, на Петра, коли за гарячими жнивами день по дневі збігає дійсно так — мов батогом тріснув…