Сто загадок Симфосія

XVII. Aranea. Павук

Aranea

Павук

Ткацтво в античних — виключно жіноча справа. Тому-то «павук», у греків (arachne) і римлян (агапеа), — іменник жіночого роду. Афіна Паллада (Мінерва), покровителька мистецтва й ремесла, за переказом, перетворила у павука (павучиху) знамениту майстриню ткацтва — ткалю Арахну; про це — Овідій у «Метаморфозах» (VI, 1-145). Кажемо «золоті руки», у павука ж — хіба «золоті ноги»: тут не скажемо «рукоділля»; саме у цьому — загадка. Можемо й іншому подивуватися: така краса у тій майстерно сплетеній павутині (надто коли мерехтить крапелинками роси) — і така жорстока для всілякої дрібноти, що літає, витончена пастка!.. (Дивні асоціації: «світова павутина»!) Та й сам павук — якесь особливе диво. Не тільки для ока, а й для вуха — щось тихе, безшелесне: п а в у к…

Скільки доводилось бачити павуків, а запам’ятався — один. На свіжо вибіленій стелі: хата щойно побудована, у кімнаті ще пусто. Ніде нічого. Тільки білі стіни, біла стеля, а на ній, посередині, — перший мешканець: павук. Маленького сина (ще не ходить) тримаю на руках. Показую пальцем на ту чорну химерну цятку з розпластаними на стіні довгими тонкими ніжками. Він же вперто дивиться на палець… Нарешті — побачив. Завмер. Весь — там. На руках у мене, здається, — лише тіло. Чекає на слово. На назву. За якусь хвилину кажу: п а в у к… Щось (я певен того) змінилось у погляді сина. Весь він — уже тут, у мене на руках; назвавши річ, я наче пригасив до неї зацікавлення: назва — наче згадка… Так-ото, з погляду античних, і починається нудьга. Люди шукають розваг. Світ же — залишається загадкою…