Сто загадок Симфосія - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Андрій Содомора (XXVIII. Vespertilio. Лилик) #30

XXVIII. Vespertilio. Лилик

Vespertilio

Nox mihi dat nomen primo de tempore noctis;

Pluma mihi non est, cum sit mihi penna volantis;

Sed redeo in tenebris nec me committo diebus.

Лилик

Ймення дала мені ніч, а чи наближення ночі.

Пір’я нема на мені, а крила — є, щоб літати.

От і літаю під ніч, а дневі — на довіряюсь.

* * *

Немає нічого дивнішого, аніж миша, яка… літає. А лилик (кажан) — це, власне, летюча миша. Справді, дивне, загадкове створіння, що мовби на межі: між мишею — і птахом. Як і сама пора, яку воно обрало для літання. Пора, що теж на межі: між вечором — і ніччю. А те, що на межі, часто й назви своєї не має, про що Овідій у «Метаморфозах»: «День поступово кінця добігав; наближалась година, / Що вже ні днем не була, але й темноти не було ще — / З ніччю, непевною ще, межувала, згасаючи, днина». Тоді, в ту перелітну безіменну хвилину, й вилітає зі своїх потаємних сховків ота вечорова (vesper — «вечір»), чи то птаха, чи то миша, — лилик (лелик, леляк, люлєк, дрімлюга), що й своєю назвою нагадує про близьку ніч, про колисанку: «Ой, люлі-люлі-люлі…»

Ще його видно у сутінках, на тлі вже пригаслого неба, — як блискавично й безшелесно (безперий!) зиґзаґами викреслює у повітрі й над самою землею свої карколомні повітряні фіґури, несхибно оминаючи, понад деревами, між деревами, кожну перешкоду (от лиш у волоссі, кажуть, може заплутатись). Одне слово, загадка — про загадкове створіння…