Pecunia
Terra fui primo, latebris abscondita duris;
Nunc aliud pretium flammae nomenque dederunt,
Nec iam terra vocor, licet ex me terra paretur.
Гроші
Ми — землею були, у підземних таїлись темнотах,
Нині вогонь нам імення нове, ціну надав іншу,
Нині ми — не земля, та землі без нас не набігти.
Друг незрадливий — опора міцна у пору непевну,
Тож понад срібло тобі і понад золото він.
Теогнід
Срібло дешевше од золота; золото — від доброчестя.
Горацій
Спочатку гроші були на землі, ходили по ній (лат. pecunia, гроші, від pecus, отара, вівця; найвагоміша грошова одиниця — бик). Потім — під землею: залізо, мідь, золото, срібло. «Краще б і залишатись їм під землею», — повторювали філософи й поети. Бо одразу ж, ставши купами золота й срібла (argenti pondus et auri), гроші взяли гору над людиною: «Людина — то гроші», — констатував старогрецький поет Алкей ще в VII ст. до P. X. (навіть час, Божий дар, переведено на гроші). З’явилась невиліковна хвороба, що на вид золота-срібла зраджує себе хижим блиском — палахтить в очах захланного. Пропала міра, межа, без чого людина — вже й не людина (вбогість має межу, багатство — не має).
Втім, поет золотої середини, Горацій, не впадає у крайнощі: що поганого в тому, коли на столі всміхається сріблом сільничка?.. У скромному вжитку ті речі служать людині, «всміхаються» їй, а в надмірному — людина служить їм, про що й наше прислів’я: «Хоч на мені жупан дран, єсть у мене грошей джбан». Були, однак, і такі (серед них — Сенека), — хто величезними статками гартував свої чесноти, передусім, скромність: мовляв, не штука бути скромним у нестатках, а от у статках — таки штука…
Отож іще Алкей своїм афоризмом засвідчив владу грошей над людиною. У Римі ж срібні монети почали пускати в обіг щойно в III ст. до P. X. (першість тут, за Геродотом, належить лідійцям); винахідником монети римляни вважали Сатурна (або Януса), перший монетний двір знаходився на Капітолійському пагорбі на території храму староіталійської богині Юнони, що мала своїм епітетом «Moneta» (від moneo — вагадувати, остерігати); звідси й назва: монетний двір, монета… Перші монети в Римі були бронзові (аси), потім — срібні (денари, сестерції), а далі, в часи імперії, — золоті (aurei). Зображення на стародавніх монетах — теж важливі віконця у світ античної культури…
Уже саме слово «багатство», що є синонімом грошей, криє в собі, з погляду античних, хибу (vitium): людині, щоб жити, потрібно не багато, а достатньо — щоб «не боліти, не мерзнути, не прагнути», себто не відчувати спраги. А втім, і «достаток», бачимо зі словників, — це вже не те, що в межах достатнього, — чого «доста», «досить» для людини, щоб забезпечувати себе необхідним, чого вимагає природа: «достаток» — це вже «велика кількість чого-небудь». Отож, «яке життя — така мова».