Сто загадок Симфосія

LXIX. Speculum. Дзеркало

Speculum

Дзеркало

Досі, свічада, ніхто не повів

про таємниці, в єстві вашім скриті…

Рільке

Дивимося крізь скло, але — у дзеркало. Там погляд біжить у далину, що за шибкою; тут — впирається у таємничу поверхню, яку називаємо дзеркалом, люстром, свічадом. Там — таємниця видимого світу; тут — таємниця обличчя… «Хто це?..» — здивувалась прадавня людина, побачивши себе у дзеркальному плесі води. «Хто я..?» — дивується людина нинішня; ще більше підстав для подиву матиме людина далекого майбутнього: «Хто я?..» — «Пізнай себе», — всміхається кожній такій людині давній еллін, знаючи, що закликає пізнати невпізнаванне…

Дзеркало очей висвітлює те, що перед очима (зіницю називають чоловічком); у задзеркаллі — неосяжний, незбагненний світ душі (очі — дзеркало душі), володіння Психеї… Таку назву (Psyche) має і високе стояче дзеркало, прикріплене до низької, на ніжках, комоди (тумбочки) з шухлядами й шухлядками для безлічі речей жіночого туалету. Подекуди ще зберігаються розкішні, майстерно різьблені дерев’яні «психи», що бережуть у собі таємниці безлічі жіночих облич (перший епітет дзеркала у римлян: muliebre — жіноче)… Так і якесь далеке плесо, можливо, й досі береже образ самозакоханого красеня Нарциса, який поривався сам — до себе…

Дзеркала давніх греків і римлян — переважно з відполірованого металу (золото, срібло, бронза; були, щоправда, й скляні), за формою — чотирикутні, круглі або овальні; з ручкою, на ніжці-стояку, іноді з кілечком для вішання, або дзеркала-пуделочка; найбільші з них сягали у діаметрі лише до двадцяти сантиметрів; були вони водночас вишуканими мистецькими виробами — мовби з тим, щоб подивляти не лише себе, а й витончену працю людських рук…

Отож дзеркало — дивує. Недарма ж, прагнучи усе пояснити з погляду науки, Лукрецій присвячує дзеркалам чималу частину четвертої книги своєї філософської поеми. Пояснює, звісно, по-своєму, опираючись на атомістичну теорію… І так він наблукався у лабіринтах дзеркальних відображень, у задзеркаллях, що й не такою вже вигадкою видається давній переказ про нестяму, в яку час од часу впадав той запальний дослідник — автор поеми «Про природу речей»…