Сто загадок Симфосія

XVIII. Coclea. Слимак

Coclea

Слимак

Слимак — «річ у собі», точніше — у своєму домі, який він завжди носить з собою («Omnia meamecum porto» — усе своє ношу з собою); навіть один із епітетів, яким його наділяли — domiporta: той, що носить на собі свій дім («слимак» латинською мовою — жіночого роду: сосlеа; тож у своєму домі, що тією мовою теж жіночого роду, він не господар, а господиня). Це — перша дивина. Друга — гранична повільність його пересування; тут він аж надто вірний відомому припису: «Festina lente» — спіши повільно (якщо слово «поспішати» загалом годиться для слимака: він — зразковий «тихохід»). Інші його епітети: repens, pigra, tarda, turpis, terrigena, herbigrada, sanguine cassa (повзучий, лінивий, повільний, гидкий, земноводний, ступаючий по траві, безкровний). Третя, можливо, найбільша дивина — його роги, своєрідні «антени»; завдяки їм слимакові у прямому розумінні слова «спадає» на думку, в якому напрямку пересуватись; рішення він не «приймає» — воно, словами загадки, «в самому небі народжується для нього».

Отож, якщо перша біда нещасного вигнанця — вороже йому, чуже небо, то слимак, де б не був, виходить із ним «на прямий зв’язок»: небо — його порадник, воно служить йому… Людина, кажуть, — не слимак: той живе у своїй шкаралущі, а тій — весь світ належить… А втім, згадуємо Діогена, якому належала лишень його бочка (якщо не носив, то перекочував її), Олександрові ж — увесь світ. А таки прийшов, хоч і повелитель світу, до Діогена, щоб віддати належне його мудрості… Як би там не було, а слимак — таки річ у собі…