Сто загадок Симфосія

XLIX. Ebur. Слонова кістка

Ebur

Слонова кістка

Що було силою й окрасою слона, його бивні, — те, поділене на частини, під різцем умільця, ще з часів крито-мікенської давнини, ставало лишень окрасою, красою. Ніжною, подібною до здорового людського тіла, білістю світилось у відтінених пурпуром, золотом та сріблом статуях, у безлічі мініатюр, оздоб, найрізноманітніших речей; втішало римських вельмож і можновладців, що прикрашали стіни й стелі своїх палат слоновою кісткою та дорогоцінним камінням; вельмож — але не поетів: «Не блищить ні в золоті / У мене стеля, ні в слоновій кості…» — не багатством, а скромністю пишається Горацій… «Non ebur neque aureum…» — так він починає цю свою оду (пісню)…

Тут — і клопоти перекладача. Не так опиралася слонова кістка різцеві, як слово — стилосові: чотири літери (ebur) — в латинському слові, тринадцять — у двох наших (слонова кістка), а треба ж, якщо дотримуємось віршового розміру, боротися за кожен «міліметр» у рядку. Та й образ пропадає: одна річ eburneus чи eburnus (наприклад, скіпетр у руці Зевса Олімпійця — твір славетного Фідія), інша річ — скіпетр із слонової кістки: там поезія, тут — прозовий опис… Можна, щоправда, сказати «із слонівки» (є в обігу таке слово), але прикметника і від нього не утворимо…

У другому рядку загадки — ледь помітний, але цікавий зв'язок із першим рядком Овідієвих «Метаморфоз»: «Дух пориває мене, — пише поет, — оспівувати форми, які, змінившись, перейшли у нові тіла» — «In nova… corpora». Отож, гарна форма (forma — «краса») слонового «зуба», хистом людини, перейшла в багато інших гарних форм — теж своєрідне «перевтілення»… Так і перекладач: з однієї «форми» робить іншу; красу однієї мови — красою іншої відтворює…