Сто загадок Симфосія - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Андрій Содомора (XLIV. Сера. Цибуля) #46

XLIV. Сера. Цибуля

Сера

Mordeo mordentes, ultro non mordeo quemquam.

Sed sunt mordentem multi mordere parati:

Nemo timet morsum, dentes quia non habeo ullos.

Цибуля

Вкусять мене — укушу, а так — не кусаю нікого.

Знають усі, що вкушу, а все ж норовлять укусити.

Я, бач, беззуба, вони ж — зубастих бояться укусів.

* * *

Цибуля — кусюча. І ту свою кусючість вона старанно ховає за багатьма тоненькими золотавими «сукеночками», що облягають її біле, мов бездоганно точене (ніде ні зазублинки), цибулине тіло. Ховає — щоб не розпорошувалась, не розліталась марно у повітря її здатність укусити того, хто її вкусить. За тією «здатністю» (так уявляє собі Лукрецій у своїй поемі) — крихітні гострокутні «тільця речей», неподільні часточки (грецькою мовою — «атоми»). От вони, невидимі, але зубасті, потрапляють у ніздрі — і плачемо… на здоров'я: той плач, кажуть, вельми помічний для очей…

Cepa, cepula, cipollino, цибуля, цибулина: латинська, італійська, українська мови гарно поєднались у назві того овоча, без якого і город — не город, і страва — не страва… Автор «Загадок», уже вкотре зауважуємо, найчастіше звертається до повторів (дієслово «кусаю», mordeo, звучить тут аж шість разів), що додає віршеві мелодійності, грайливості й навіть уподібнює його до скоромовки. Повторення, до того ж, посилює акцентовану тут парадоксальність: така вже, на всі лади, кусюча та цибуля — а беззуба…