Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ IX. Перехід

Ви тільки подивіться, який я зараз вправний! Як майстерно я роблю оцей перехід у своїй книжці. Подивіться: моє марення почалося за присутності Віржилії; Віржилія ж була моїм найбільшим гріхом молодості, а молодості не буває без дитинства, а дитинству передує народження, і ось тут ми й дістаємося без особливих зусиль до дня 20 жовтня 1805 року, коли саме я й народився. Ви бачили? Жодного видимого шва, нічого такого, що могло б відвернути увагу читача: нічогісінько! Таким чином, книжка залишає за собою всі переваги обраного автором методу, водночас суворо його не дотримуючись. Насправді такий то був час. Що стосується методу, то оскільки він є річчю необхідною, все ж краще дотримуватися його не педантично, а так — без краватки і без підтяжок, щоб звучав він свіжо і вільно, як людина, що не залежить від оцінок сусідки навпроти, ні від поліціянта. Це як красномовність, котра може бути природною й вібрувати, справжнім мистецтвом, що зачаровує, або ж бути суворою, педантичною і такою, якій вже бракує здорового глузду. Тож повернімося до 20 жовтня.