Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CLIII. Психіатр

Я починаю говорити занадто патетично, а тому йду спати. Я спав, мені наснилося, що я набоб, і встав я з думкою про те, як воно бути набобом... Іноді мені подобалось порівнювати в уяві наші відмінності: місцевості, устрою та вірувань. Нещодавно я міркував про гіпотезу соціальної, політичної чи релігійної революції, котра могла б зробити з архієпископа Кентерберійського[80] простого збирача податків Петрополіса[81], або ж довго гадав, чи збирач податків переможе в душі архієпископа, чи архієпископ відкине можливість стати збирачем податків, чи частина архієпископа все ще житиме в душі збирача податків тощо. Питання, на перший погляд, нерозв’язні, проте насправді цілком вправно вирішуються, якщо взяти до уваги, що в одному архієпископі може бути їх двоє один з папською буллою, а іншого урядовим указом[82]... Одне слово, сказано, що — я стану набобом.

— Це просто жарт, — сказав я Кінкасу Борбі, котрий подивився на мене з підозрою і водночас з виразом жалю, а потім додав мені з болем, що я, напевне, божевільний. Я спочатку засміявся, проте благородне переконання Кінкаса Борби пробудило в мені страх. Єдиним застереженням словам Кінкаса Борби, про те, що я не божевільний, було те, що я себе таким не відчував, та оскільки всі божевільні зазвичай не можуть правильно дати собі оцінку, моє застереження не мало для того підстав. Ось подивіться, чи є якісь підстави для такої думки серед людей, що філософи — люди далекі від житейських речей. Адже наступного дня Кінкас Борба прислав до мене психіатра. Я його знав, і мене це приголомшило. Проте він поводив себе вкрай делікатно і професійно, а попрощався зі мною в гарному гуморі, так що я навіть наважився запитати його, чи справді він вважає мене божевільним.

— Ні, — сказав він мені, усміхаючись. — Є дуже мало таких розсудливих людей, як ви.

— Отже Кінкіс Борба помиляється?

— Цілковито, — запевнив він, а потім додав: — Навпаки, якщо ви його друг, то спробуйте його відволікти, щоб...

— Боже милостивий! Вам здається, що... людина з такою душею... філософ!

— То не має значення. Божевілля може вразити будь-кого.

Можете уявити собі мою прикрість. Психіатр, побачивши, як на мене вплинули його слова, і переконавшись, що я таки дійсно друг Кінкаса Борби, спробував пом’якшити серйозність застереження. Він зазначив, що, може, там нічого такого серйозного й не було, що піщинка божевілля зовсім не псує всю справу, а навіть додає смаку життю. Оскільки я з жахом відкидав таке міркування, психіатр усміхнувся і сказав мені одну надзвичайну річ, таку дивну, що вона варта окремого розділу.