Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ VIII. Розум проти Глупоти

Як ти вже збагнув, читачу, Розум повертався на своє місце і пропонував Глупоті йти собі геть, звертаючись до неї словами Тартюфа, котрий безперечно мав рацію: «La maison est à moi c’est à vous d’en sortir»[25].

Проте древньою слабкістю Глупоти була любов до чужого дому, тож важко її вигнати, бо почувається там вона господарем. Не піде вона з чужого дому, адже сором вже давно втратила. Тепер ми помічаємо, у якій величезній кількості домів вона живе: в одних тільки тимчасово, в інших протягом довгих років, отож можемо зробити висновок, що ця люб’язна мандрівниця — просто жах для господарів. У нашому випадку, на порозі мого Розуму зчинилася колотнеча, тому що Глупота не хотіла покидати дому, а господар не відступав у своїх намірах забрати те, що він вважав своїм. Врешті-решт Глупота погодилася на малесенький закуток у підвалі дому.

— О, ні, сеньйоро, — відповів Розум, — я вже втомився від вас і маю гіркий досвід того, що пускаю в підвал, а ви знову захочете нишком пробратися з підвалу до їдальні, а потім уже й до вітальні, а затим і до всіх інших помешкань.

— Гаразд, дайте мені побути ще трішечки часу, я саме на шляху розкриття таємниці...

— Якої таємниці?

— Двох, — поправила Глупота, — таємниці життя та таємниці смерті, я прошу вас усього хвилин десять.

Розум розсміявся:

— Ти завжди торочиш одне й те саме... завжди одне й те саме... одне й те саме…

І, кажучи це, він взяв Глупоту за руки й витяг з будинку, потім сам зайшов і зачинив за собою двері. Глупота ще трохи поскиглила на порозі, виявляючи своє невдоволення, проте швидко заспокоїлась і, висунувши язика на знак глуму, пішла собі своєю дорогою.