Повернемося до будиночка. Зараз ти вже не зміг би ввійти туди, цікавий читачу, він став старим, почорнів, десь підгнив, і врешті власник зніс його, щоб збудувати новий, утричі більший, проте я тобі присягаюся, що новий значно тісніший за попередній. Світ був тісним для Александра Македонського, а горище на даху — безмежно велике для ластівок.
А тепер подивися, яка байдужа ця земна куля, котра несе нас у всесвіті, як човен з пасажирами після кораблетрощі, що має прибитися до берега. На тому ж самому місці спить порядна подружня пара, а раніше там спала пара коханців грішників. А завтра там же спатиме якийсь священик, а потім убивця, потім коваль, а потім поет, і всі вони благословлятимуть той куточок на землі, де у них з’являлися якісь мрії та бажання.
Віржилія зробила з того будиночка просто лялечку: розставила меблі і прикрасила речами, що найбільше туди пасували, з притаманним їй тонким естетичним смаком. Я приніс туди деякі книги, і за усім тим наглядала дона Пласіда, яка — вважалося, —була справжньою власницею того будиночка.
Їй було доволі складно погодитись на той будинок, вона, звісно, намагалась з’ясувати, з якою метою це робилося, і їй було боляче від своєї ролі. Думаю, що спочатку вона навіть потайки плакала, відчуваючи відразу навіть до самої себе. Принаймні вона ні разу не підняла на мене очі протягом перших двох місяців, говорила зі мною, закопиливши губу, серйозна, похмура, іноді геть засмучена. Я хотів завоювати її довіру, проте вона не допускала до себе, ніби була ображена, я ж ставився до неї з ласкою та повагою. Я намагався добитися в неї певної прихильності, а згодом і довіри. І таки досяг довіри, коли вигадав таку собі патетичну історію кохання з Віржилією, котра сталася ще до одруження Віржилії; говорив про супротив її батька, про жорстокість чоловіка, навіть не пам’ятаю, про які ще деталі роману я їй говорив. Дона Пласіда жадібно слухала всі сторінки того роману. У тому була потреба заспокоїти власне сумління. Через півроку ті, хто побачив би нас утрьох разом, сказали б, що дона Пласіда — моя теща.
Я не був невдячним. Я їй дав п’ять мільйонів рейсів — ті п’ять мільйонів, що знайшов у Ботафого — це їй було на хліб у старості. Дона Пласіда подякувала мені зі сльозами на очах і ніколи відтоді не переставала молитися за мене щовечора перед образом Святої Богоматері, що стояв у неї в кімнаті. Ось так була подолана її відраза.