Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXII. Чутки

Мабуть, на небесах було передбачено, щоб цей день став для мене днем неочікуваних ризиків. За кілька годин потому я зустрів Лобу Невеса на вулиці Оувідор, ми з ними говорили про його майбутню роботу та про політику. Він скористався першою ж нагодою, коли побачив якогось свого знайомого, що проходив повз нас, і пішов з ним, попрощавшись та висловивши свої вибачення. Пам’ять мені підказує, що він був якимось замкненим, проте свою замкненість він намагався приховати. Тоді мені здалося (тут я хочу попросити вибачення у критиків, можливо, моя думка видасться їм зухвалою), так-от мені здалося, що він боявся — не мене він боявся, не себе боявся, навіть не законів чи сумління. Він боявся чуток. Я припустив, що цей суд, невидимий і безіменний, в якому кожен з його учасників звинувачує й виносить вирок і був тією межею, що визначала дії Лобу Невеса. Можливо, він уже й не любив своєї дружини, і таким чином, можливо, його серце не підказало б йому пробачення щодо останніх подій. Я думаю (і знову сподіваюсь на поблажливість моїх критиків), що він радше розлучився б з жінкою, так само як і читач часто розриває якісь свої особисті стосунки, проте чутки, які поповзуть по всьому місту, призведуть до ретельного з’ясування всіх подробиць цієї історії, чутки, де зіткнуться якась одна і всі разом обставини, колишні історії, натяки, докази… Це жахливе бажання людей знати, що коїться в чужих покоях, стало на шляху розлученню в сім’ї. Водночас вони зробили неможливим і помсту, що призвело б до розголосу. Він не міг собі дозволити виявити свою образу щодо мене, так само як не міг собі дозволити і розлучення. Тож йому доводилося вдавати таку ж саму необізнаність, як і раніше, і відповідно виявляти такі ж самі почуття.

Гадаю, що йому це вартувало багатьох зусиль. У ті дні (саме тоді, коли я його бачив) йому було дуже важко це витримувати. Проте час (тут я знову розраховую на поблажливість людей мислячих), час притупляє чутливість, стирає пам’ять про якісь речі. Можна припустити, що з роками колючки обламаються, що часова дистанція від тих подій розмиє обриси минулого, що тінь сумнівів покриє наготу реальності, врешті-решт чутки перейдуть на інші любовні пригоди. А син, коли виросте, спробує реалізувати всі батьківські амбіції, він стане спадкоємцем усіх його уподобань. Отак публічна діяльність, авторитет серед оточення, а потім старість, хвороби, поступова деградація і смерть — ось і згорнута книга життя без жодної краплини крові.