Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ LXXVI. Гарний ґрунт

Раптом мене ніби щось штовхнуло: я усвідомив і звинуватив себе в тому, що я примусив поступитися дону Пласіду її чесністю, примусив її виконувати огидну роль після того, як вона прожила довге життя, сповнене праці на нестатків. Бути посередницею не набагато краще, ніж звідницею, а я примусив її принизитися до такої повинності з допомогою подарунків та грошей. Саме це мені говорило моє сумління. А ще сумління мені підказувало, що я скористався тим захопленням, яким полонила Віржилія колишню кравчиню. Спочатку це була її вдячність, а потім необхідність. Я помічав спротив дони Пласіди в перші дні: сльози, скривлене обличчя, мовчанка, опущені вниз очі, та моя вправність полягала в тому, щоб витримати це все, аж доки я не поборов його. І вона все ж мене підтримала знову, хоча й нервово та роздратовано.

Я дійшов висновку, що старість дони Пласіли зараз перебувала поза загрозою злидарства: це мене виправдовувало. Якби не моє кохання, можливо, дона Пласіда закінчила б життя, як багато інших їй подібних створінь. З цього можна зробити висновок, що порок часто є гарним ґрунтом для чесноти. Що не заважає чесноті лишатися духмяною здоровою квіткою. Моє сумління з цим погодилось, і я пішов відчиняти двері Віржилії.