Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ LXXII. Бібіліоман

Можливо, я викину попередній розділ; до речі, там є в останніх рядках фраза, яка мені здається дуже не вдалою, а я не хочу давати поживи для майбутніх критиків моїх записок.

От подивіться: шістдесят років, такий собі чолов’яга — худорлявий, весь аж жовтий, з сивим волоссям, котрому нічого не до вподоби, окрім книжок, нахиляється над попередньою сторінкою — може, він там віднайде якусь недоладність. Він читає, перечитує, читає втретє, намагається розділити на слова, виділяє один склад, потім інший, ще один і решту, аналізує зовні і зсередини, з усіх боків, роздивляється на світлі, витирає пил, тре об коліно, вимиває їх, і — нічого! Не знаходить недоладності.

Це бібліоман. Він не знає автора, оце ім’я Браса Кубаса відсутнє в його бібліографічних довідниках. Він знайшов цей томик випадково у букініста, на полицях, де лежало все поспіль. Купив він цю книжку за двісті рейсів. Він поцікавився, пошукав ще, порився серед інших книжок і нарешті відкрив, що це був єдиний примірник... Єдиний! Ви, котрі не просто любите книги, а хворі на них, ви дуже добре знаєте вартість такого слова, і можете здогадатись, таким чином, яку насолоду отримує бібліоман. Він відмовиться від корони короля Індії, від папської тіари, від усіх коштовностей музеїв Італії та Голландії, якби йому запропонували обміняти їх на єдиний екземпляр. І не тому, що йдеться про мої «Записки...», те ж саме він зробив би з «Альманахом Леммерта»[56], якби той був єдиним примірником.

Найгіршим є те, що трапляються незрозумілі місця. Ось там сидить чоловік, схилившись над сторінкою, в правому оці у нього монокль, він повністю присвячує себе цій благородній і важкій роботі, котра полягає в тому, щоб розгадати оті темні місця. Він уже сам собі пообіцяв написати короткі мемуари, в яких розповість про знахідку: що саме там приховано, що є у підтексті отієї туманної фрази. Врешті-решт він нічого не знаходить і вдовольняється тим, що є власником єдиного примірника. Він згортає книжку, дивиться на неї, знову звертає на неї свій погляд, підходить до вікна й роздивляється її на сонці. Єдиний екземпляр! А в цей момент у нього під вікном проходять своєю дорогою до влади Цезар чи Кромвель. Та він знизує плечима, зачиняє вікно, лягає у гамак і гортає повільно книжку — з любов’ю, насолоджуючись знахідкою... Єдиний примірник!