Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ XCI. Незвичайний лист

Саме в цей час я отримав одного дуже незвичайного листа разом із предметом не менш незвичайним. Ось про що йшлося в листі: «Мій любий Брасе Кубасе: колись давно на бульварі Публіку я позичив у вас годинника. Мене тішить те, що зараз я можу вам повернути борг разом з цим листом. Відмінність лише в тому , що годинник не той самий, втім, я не не стверджуватиму, що він кращий, проте й не гірший за позичений. «Que voulez — vous, monseigneur? — говорив Фігаро, — c’est la misère»[58]. Багато різного трапилося зі мною відтоді. Я вам усе розповім, якщо ви не грюкнете дверима перед моїм носом. Отож знайте, що я вже не взуваю оті старі шкарбани, не вдягаю того славнозвісного пальта, поли якого були чорнішими за ніч. Я поступився іншому своїм місцем на сходах до церкви Святого Франциска, нарешті, я завше обідаю. Після того як я це все сказав, я прошу вашого дозволу прийти до вас одного дня, щоб викласти свою працю, плід тривалого дослідження, нову систему філософії, котра не лише пояснює, але й описує походження та зникнення речей, також робить великий крок уперед у розвитку філософії Сенеки та Зенона, чий стоїцизм видається дитячим лепетанням на тлі моїх моральних рекомендацій. Моя система особливо вражає, адже вона виправляє дух людини, тамує біль, забезпечує щастя, і сповнить нашу країну великою славою. Я називаю її Гуманітизмом від латинського Humanitas, себто принцип речей. Спершу мені хотілося потішити власне марнославство і назвати її борбізмом від власного ймення Борба, однак таке марнославне найменування видається грубим і немилозвучним. І окрім всього іншого, така назва була б менш виразною. Мій любий Брасе Кубасе, ви побачите справжній монументальний витвір; якщо щось і може примусити мене забути про прикрощі в цьому житті, то саме насолода від того, що я нарешті пізнав істину та щастя. Вони ось тут у мене в руці, ці дві втікачки; після століть боротьби, пошуку, відкриттів систем і падінь, вони в руках людини.

До зустрічі, мій любий Брасе Кубасе.

Вітання від давнього друга Жоакіна Борби дус Сантуса».

Я прочитав ці рядки, не збагнувши повністю їхнього змісту. Разом з листом принесли і пакунок з гарним годинником, на якому були вигравіювані мої ініціали, а також така фраза: «На згадку від колишнього шкільного товариша Кінкаса». Я знову повернувся до листа, повільно й уважно перечитав його. Повернення годинника виключало будь-яку думку про те, що це все жарт. Вишуканий стиль, спокійний тон, переконливість, трохи гумору, звичайно, здавалося, що мова не може йти про божевілля. Цілком вірогідно, що Кінкас Борба отримав спадок від когось зі своїх родичів у Мінас, тож достаток повернув йому колишню гідність. Я не наважувався цього стверджувати. Є такі речі, які неможливо повністю відновити, проте їх воскресіння не є неможливим. Я сховав годинника і став очікувати на Борбу та його філософію.