Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXVII. Гуманітизм

А втім, дві сили, окрім третьої, змагалися задля того, щоби повернути мене до звичного активного трибу життя: Сабіна та Кінкас Борба. Моя сестра спрямувала свої сили — просто-таки шаленим натиском — на кандидатку на роль моєї дружини, Ньо-Лоло. Коли я оговтався, то дівчина була вже майже в мене на руках. Щодо Кінкаса Борби, то той врешті-решт виклав мені свій Гуманітизм, філософську систему, яка мала не лишити каменя на камені від інших філософських доктрин.

— Гуманітас, — говорив він — це початок усіх речей, це не що інше як сама людина, розділена між усіма іншими людьми. Гуманітас складається з трьох фаз: статичної, ще до свого створення; експансивної, початок розвитку речей; дисперсивної — поява людини і сюди додається ще одна фаза, а саме контрактивна, тобто поглинання людини та речей. Експансія, започаткувавши Всесвіт, порадила Гуманітас діставати задоволення, відтак з’являється дисперсія, що є ніщо інше як персоніфіковане примноження первозданної субстанції.

Оскільки таке пояснення мені здалося досить складним, Кінкас Борба розвинув його більш глибоко, щоб я зрозумів головні напрямки такої філософської системи. Він мені пояснив, що, з одного боку, Гуманітизм пов’язаний з брахманізмом[65], а саме тим, що і він розділяє на різні частини тіло Гуманітас: однак те, що в індійській філософії мало лише вузьке теологічне та політичне значення, в теорії Гуманітизму означало фундаментальний закон, значення якого було важливим для кожної людини. Таким чином, якщо людина походила від грудей чи нирок Гуманітас, то це мав бути силач, зовсім інша річ, якщо ти походив від волосся чи кінчика носа. Відтак виникає необхідність розвивати і зміцнювати м’язи. Геркулес був не що інше як символ, предтеча Гуманітизму. На цьому місці Кінкас зауважив, що язичество могло б осягнути істину, якби не принизило себе вульгарністю своїх міфів. Нічого подібного не станеться з Гуманітизмом. У цій новій церкві не буде легковажних пригод, не буде руйнації, не буде суму і не буде дитячих пустощів. Кохання, наприклад, священне, розмноження ж є ритуалом. Оскільки життя є найбільшою цінністю всесвіту, не буде злидаря, котрий обрав би смерть, аби уникнути злиднів (в чому і полягає прекрасний внесок Гуманітас), окрім того, продовження життя це не просто випадковість, а наслідок залицяння, що є моментом причастя духовної меси. Таким чином, насправді існує тільки одна біда — не бути народженим.

— Уяви собі, що ти, наприклад, не народився, — вів далі Кінкас Борба, — Позитивним було б хіба те, що ти не мав би нагоди зі мною поспілкуватися, не міг би з’їсти оцю картоплю, ходити в театр, себто робити все те, що можна виразити одним словом — жити. Зазнач, що я не роблю людину носієм возом, який возить Гуманітас. Ні, вона є одночасно і возом, і візницею, і пасажиром. Вона сама є зменшеною копією Гуманітас. Відтак виникає потреба обожнювати самого себе. Тобі потрібен доказ досконалості моєї філософської системи? Ось поглянь на заздрощі. Не було жодного мораліста — грека чи турка, християнина чи мусульманина, хто б нам не торочив про шкідливість заздрощів. У цьому одностайні всі — від ланів Ідумеї[66] до схилів Тіжуки, а тепер відведи рукою давні забобони, забудь заяложену риторику й пізнай суть заздрощів, відчуття такого тонкого і такого аристократичного. Оскільки кожна людина це просто зменшена копія Гуманітас, зрозуміло, що жодна людина не є протилежністю іншої людини, хоча зовні вони можуть видаватися такими. Тож коли кат страчує жертву, він може викликати марний зойк поетів, та головним чином саме Гуманітас виправляє в Гуманітас порушення закону Гуманітас. Те ж саме я можу сказати про того, хто розриває на частини іншого: це є проявом сили Гуманітас. Нічого неймовірного немає і в тому, що і першого врешті буде убито (і тому є приклади). Якщо ти мене правильно зрозумів, то ти легко дійдеш до думки, що заздрощі — не що інше, як захоплення, яке бореться зі своїм кумиром, а оскільки боротьба є основною функцією людського роду, то всі войовничі почуття найбільше сприяють його щастю. Відтак можна сказати, що заздрощі — то чеснота, а не порок.

Навіщо було сперечатися? Я був просто вражений. Чіткість викладу, логічна послідовність принципів, чітко виведені висновки, все це видавалось надзвичайно значущим, та мені треба було перервати нашу бесіду на кілька хвилин, поки я засвоював нову філософію. Кінкас Борба не міг приховати задоволення від свого тріумфу. У нього в руках було куряче крильце, і він його смакував з філософським спокоєм. Я зробив ще кілька зауважень, проте вони були такими слабкими, що йому було достатньо кількох хвилин, щоб спростувати їх.

— Щоб добре зрозуміти мою філософську систему, — наостанок сказав він, — важливо ніколи не забувати універсального принципу, розділеного і стисло присутнього в кожній людині. Ось подивись: війна здається на перший погляд лихом, проте це цілком прийнятна операція: так, ніби хруснули пальці Гуманітас; голод (він саме по-філософськи обсмоктував куряче крильце), голод є випробуванням Гуманітас своїх власних нутрощів. Проте я не хочу ніякого іншого доказу значення моєї філософської системи, як оця курка. Її годували кукурудзою, яку посадив африканець, котрого привезли, скажімо, з Анголи. Він народився, виріс, його продали, привезли сюди на кораблі, а корабель був зроблений з дерева, зрубаного в сельві десятьма або ж дванадцятьма чоловіками; на кораблі були вітрила з парусини, котру було виткано ще вісьмома чи десятьма ткачами. Не будемо вже згадувати про канати та інше начиння того корабля. Таким чином, оця курка, якою я пообідав сьогодні, є результатом зусиль і боротьби цілого натовпу, і все це було здійснено лише для того, щоби вгамувати мій голод.

Під час обіду після того, як подали сир та каву, Кінкас Борба показав мені, що його система руйнує біль. Біль, згідно з Гуманітизмом, — це чиста ілюзія. Коли малій дитині погрожують різкою, ще до того, як її вдарили, вона заплющує очі і тремтить. Така схильність і є основою для ілюзій, яку люди успадковують і передають наступним поколінням. Недостатньо прийняти таку філософську систему, щоби позбутись болю, проте це необхідно зробити. Все інше є природньою еволюцією речей. Як тільки людина добре усвідомить, що вона і є Гуманітас, їй тільки треба звернутись подумки до первинної субстанції, аби подолати будь-яке болісне відчуття. Тож еволюція — настільки глибока, що навряд чи людина досягне такої досконалості раніше ніж за декілька тисячоліть.

З того часу Кінкас Борба почав мені читати свою фундаментальну працю. Це були чотири томи рукопису, кожен на сто сторінок, списаних дрібним почерком та ще багато цитувань з латини. Останній том — політичний трактат, що базувався на Гуманітизмі; це була, напевно, найнудніша частина його системи, проте написана з суворим дотриманням логіки. Після реорганізації суспільства за його методом, ця система не гарантувала, що на землі не буде ні війн, ні бунтів, навіть пожеж, ударів ножем невідомого походження, бідності, голоду та хвороб, та оскільки всі ці нібито лиха насправді помилково тлумачаться (адже вони є зовнішні вияви внутрішньої субстанції, і не здатні впливати на людину інакше, як проста зміна загального одноманіття), то цілком зрозуміло, що вони не завадять людському щастю. Втім, коли такі лиха (що докорінно неправильно трактується) будуть співвідноситися в майбутньому з концепцією, виробленою в давні часи, саму систему не буде зруйновано і на це є дві причини: 1. Тому що Гуманітас є абсолютною і твірною субстанцією, і кожен індивід має віднайти найбільшу радість у тому, щоби присвятити себе принципу, з якого він походить. 2. Тому що навіть за таких умов не зменшиться духовна влада людина над Землею, котра була створена лише для її задоволення, так само як і зірки, бриз, фініки та ревінь.

— Панглос[67] не був таким нерозумним, як його описав Вольтер, — сказав мені Кінкас Борба, згортаючи книгу.