Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ LXVII. Будиночок

Я пообідав і пішов додому. Там я знайшов коробку з сигарами, котрі мені надіслав Лобу Невес. Пакунок був загорнутий у подарунковий папір і перев’язаний рожевою стрічкою. Я зрозумів хитрощі Віржилії, відкрив коробку і дістав звідти таку записку:

«Мій Б....

На нас впала підозра, все втрачено, забудь про мене назавжди. Ми більше не побачимося! Прощавай, забудь про нещасну В...ю».

Той лист був для мене ударом, втім, як тільки стемніло, я стрімголов кинувся дім до Віржилії. Зробив я це вчасно, вона вже розкаювалася.

Крізь відхилене вікно вона мені розказала, що саме сталося з баронесою. Баронеса відверто їй розказала, що напередодні багато говорили в театрі щодо моєї відсутності в ложі Лобу Невеса, виказували судження щодо наших стосунків, і врешті-решт, можна сказати, що ми стали об’єктом суспільної підозри. На завершення сказала, що не знає, що робити.

— Найкраще — втекти, — натякнув я.

— Ні в якому разі, — відповіла вона, хитаючи головою.

Я зрозумів, що було неможливо розділити дві речі, котрі у неї в душі були міцно поєднаними: наші стосунки і її становище в суспільстві. Віржилія була здатна до значних жертв, аби зберегти обидві речі однаковою мірою, а втеча надавала один тільки вибір. Я відчув щось таке схоже на гіркоту, проте хвилювання протягом тих двох днів були такими сильними, що це відчуття невдовзі зникло. Нехай буде так: облаштуємо будиночок.

І дійсно — через кілька днів я знайшов такий будинок, збудований саме для цього в одному з куточків Гамбоа. Лялечка! Будиночок новий, з фасаду щойно побілений, чотири вікна виходять на вулицю і два з боків — всі жалюзі червоного цегляного кольору, на розі будинку плющ, перед будинком сад: таємниця і усамітнення. Просто благодать!

Ми домовились, що в тому будинку буде мешкати жінка — знайома Віржилії, котра в її домі була кравчинею й просто помічницею.

Віржилія мала на неї надзвичайний вплив. Ми їй усього не говоритимемо, однак вона з часом щось зрозуміє і легко сприйме решту.

Для мене такі справи стали новою обставиною для нашого кохання: відчуття повного володіння, повної влади, щось таке, що могло приспати моє сумління і зберегти обличчя. Я вже втомився від чужих завісок, від стільців, килима, канапи, усіх тих речей у домі Невеса, які постійно нагадували мені про наше подвійне життя. Тепер я міг уникнути частих походів на обід, вечірнього чаю щодня, врешті-решт присутності їхнього сина, мого спільника і мого ворога. Будиночок рятував від усього того, брудний світ лишався на порозі, а звідти й далі безкінечний, вічний, вищий, надзвичайний наш світ, тільки наш, без зовнішніх законів, інсинуацій, без баронес, чужих очей і чужих вух — єдиний світ, єдина пара, єдине життя, єдине бажання і єдине на двох почуття — моральна єдність усіх речей шляхом виключення всього , що було несумісним з нами.