Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXXIX. Без докорів сумління

Моє сумління мене не турбувало.

Якби у мене були власні хімічні прилади, то я виклав би на цій сторінці книжки матеріал з хімії, бо мені хотілось розкласти гризоти сумління на найпростіші елементи, щоб дізнатися певним доказовим способом, з якої причини Ахілл носив навколо стін Трої тіло свого ворога, чи чому леді Макбет проходжалася по кімнаті із закривавленими руками. Але ж у мене немає хімічного приладдя, так само, як і мук сумління. У мене було бажання стати державним міністром. Але якщо мені все ж таки потрібно закінчувати цей розділ, то я сказав би, що мені не хотілося би бути ні Ахіллом, ні леді Макбет. Та якщо мені все ж треба вибирати, то я б радше носив труп свого ворога і слухав благання Пріама, подібно до Ахілла, аніж був би леді Макбет із закривавленими руками. Врешті-решт той вчинок Ахілла здобув хорошу репутацію серед військових та літературних колах. Я не чув благання Пріама, проте я слухав виступ Лобу Невеса, і сумління мене не загризло.