Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXI. Паркан

Оскільки мені геть не притаманно удавати чи приховувати щось, я розкажу вам на цих сторінках випадок з парканом. Віржилія з чоловіком вже ось-ось мали відчалювати. Коли я ввійшов у будиночок дони Пласіди, то побачив на столі складений папірець. Це була записка від Віржилії. У ній ішлося про те, що вона чекала на мене ввечері у себе в саду. А в кінці була така фраза: «Паркан найнижчий з боку провулка».

Я незадоволено мугикнув. Лист видався мені незвично сміливим, нерозважливим і навіть комічним. Це означало не просто наразитися на скандал, а просто пертися туди, щоб стати ще й посміховиськом. Я уявив собі, як я перестрибую через паркан, хоча він і низький з боку провулка. І раптом уявив собі, як я стрибаю, а мене затримує поліціянт і відводить у відділок. Паркан бач низький! Що ще мало бути низьким? Очевидно, Віржилія не усвідомлює, що робить. Можливо, вона вже зараз шкодує, що написала таке. Я подивися на записку, клаптик пожмаканого паперу... Мені кортіло порвати його на тридцять тисяч клаптиків і розвіяти їх за вітром, як останнє свідчення нашого роману, проте я вчасно відмовився від такої ідеї. Почуття власної гідності, сором від втечі, думка, що я побоявся... Не було іншого виходу — треба було йти.

— Скажіть їй, що я прийду.

— Куди? — запитала дона Пласіда.

— Туди, де вона сказала, що буде на мене чекати.

— Вона нічого такого не говорила.

— Ось тут записка.

Дона Пласіда витріщилась:

— Але ж цей папір я знайшла сьогодні вранці в цій шухляді, я думала, що...

Мене просто ошелешили її слова, важко сказати, що я відчував. Я ще раз перечитав записку. Авжеж, це була давня записка від Віржилії, яку я отримав ще на початку нашого роману. То було побачення в саду, коли дійсно мені треба було перестрибнути через паркан, паркан був низеньким і простим. Я зберіг той папірець і... Важко описати мої почуття в той момент.