Розділ LXXXVII. Геологія

У цей час трапилося нещастя. Помер Вієгас. Пішов у кращий світ він якось миттєво, було йому шістдесят років, у нього були напади астми, ревматизмом покалічені суглоби і хворе серце... Через це все. Він був одним зі свідків нашого роману. Віржилія плекала великі надії на те, що цей старий родич, скупий, як могила, все ж забезпечить майбутнє її сина, залишивши спадок. Її чоловік, якщо й думав так само, то все ж приховував такі думки, або ж навіть душив їх у собі. Треба все говорити до кінця: у Лобу Невеса була певна засаднича гідність, гранітний пласт, що чинив опір корисливості. Інші зовнішні пласти — просто звичайна земля і пісок — нанесло на нього життя, котре постає, як вічний приплив. Якщо ти читачу пам’ятаєш, в розділі XXIII я вже вживав таке порівняння, я тепер вдруге порівнюю життя з припливом, проте цього разу, зверни увагу, читачу, я додав ще один епітет — вічний. І лише богу відома сила одного прикметника, головно у країнах спекотних і незнаних. Що є нового в цій книжці, то це моральна геологія Лобу Невеса і, можливо, того добродія, який цю книжку читає. Так, ці пласти характеру, котрі життя змінює, зберігає або ж геть змиває відповідно до їхньої міцності, оці пласти заслуговують на окремий розділ, що його я таки не стану писати, аби не розтягувати оповідь. Я тільки скажу, що найчеснішим чоловіком, якого я знав у своєму житті, був Жаку Медейруш чи Жаку Валадареш, я не дуже добре пам’ятаю його ім’я. Можливо, його звали і Жаку Родрігеш, одним словом — Жаку. Це було втілення чесності; він міг стати багатієм, якби припустився маленької неточності, але він не захотів, він дозволив, щоб з його рук вислизнули не більше і не менше як якихось чотириста мільйонів рейсів. Його чесність була такою показовою, що навіть здавалась набридливою і дріб’язковою. Одного дня, коли ми були з ним наодинці і вели приємну розмову, з’явився доктор Б., тип, я вам скажу, набридливий. Жаку наказав сказати, що його немає вдома.

— А дзуськи, — пролунало з коридору, — я вже тут.

І дійсно, майже одразу доктор Б. з’явився у дверях. Жаку пішов йому назустріч, стверджуючи, що чекав іншу людину, а не його, і додав, що він дуже радий візиту того чоловіка. Той же протягом півтори години смертельно докучав нам, і це навіть при тому, що Жаку витягував годинник і дивився на нього. Доктор Б. запитав його, чи не збирається той вийти прогулятися.

— Так, я йду з дружиною.

Доктор Б. пішов, і ми полегшено зітхнули. Потому я сказав Жаку, що тільки-но він чотири рази збрехав, і це — протягом менше двох годин: спочатку, коли сказав, що його немає вдома; потім, коли натякав на візит іншого гостя; по-третє, коли сказав, що збирається вийти на прогулянку, і по-четверте, коли сказав, що йде з дружиною. Жаку якусь мить думав, потім віддав належне резонності моїх суджень, вибачився і сказав, що абсолютна правдивість несумісна з просунутим соціальним станом, що миру в містах можна досягти лише за рахунок взаємних обдурювань і хитрощів... А-а! Тепер я згадав, звали його Жаку Тавареш.

Загрузка...