Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXXVII. Формальності

Яке то щастя, що небеса мене наділили часткою мудрості, даром знаходити зв’язок між речами, здатністю порівнювати і робити висновки. У мене була така психічна здібність, і я дякую небесам за це з глибини своєї могили.

Дійсно, звичайна людина, якби почула останні слова Дамашсену, не згадала б їх, коли через якийсь проміжок часу сталося так, що вона знайшла і спробувала оцінити гравюру, на котрій зображені турецькі жінки. Так от, а я пригадав. Там було шестеро мусульманок з Константинополя — сучасних — у вбранні, що його носять на вулиці, обличчя було прикрите, проте не грубим полотном, яке насправді вкриває лице, а тонюсінькою вуаллю, котра нібито давала можливість відкрити лише очі, а насправді відкривала все обличчя. Мене просто вразили винахідливість і франтівство мусульманок, які таким чином прикривають обличчя — тим самим дотримуються звичаїв — проте обличчя все ж не приховане і робить красу доступною. На перший погляд немає нічого спільного між турецькими жінками і Дамашсену, але якщо в тебе, читачу, прониклива і глибока душа (а я в цьому не сумніваюсь), ти зрозумієш, як і в першому, так і в другому випадках стирчать вуха однієї строгої і водночас поблажливої подруги людини в суспільстві.

Люба формальносте, саме ти є опорою нашого життя, бальзамом для сердець, посередницею між людьми, єднальною ланкою між земним і небесним, ти витираєш сльози батька, ти шукаєш прощення пророка. Якщо біль стихає, якщо сумління пристосовується, кому, як не тобі, ми маємо завдячувати цим величезним благом? Повага, котра виражається зняттям капелюха, не значить нічого, проте галантна байдужість справляє на нас приємне враження. Причина полягає в тому, що всупереч давньому абсурдному афоризму, не слово вбиває, а слово дає життя. Саме в душі зароджуються протиріччя, сумніви, тлумачення, а потім боротьба і смерть. Нехай живе люба формальність, задля спокою Дамашсену й на славу Мухамеда!