Я саме міркував про вищевикладене, коли проходив через Валонгу невдовзі після того, як обладнав той будиночок. Проте мої думки перебив гамір та натовп на дорозі. Якийсь темношкірий бив батогом іншого прямо на площі. Той інший не наважувався втекти, він тільки стогнав і промовляв жалібно: «Не треба, пробачте, мій пане, пробачте!» Проте перший не звертав уваги на його благання і не переставав його шмагати.
— Начувайся, чортяко! — кричав він. — Ось ще отримуй, пияко!
— Мій пане, — стогнав той.
— Закрий рота, тварюко! — відповідав йому той, що з батогом.
Я зупинився... Святий боже! Хто ви думаєте стояв з батогом і шмагав? Ніхто інший, як мій служка Пруденсіу, — мій батько йому дав вільну кілька років тому. Я підійшов, він одразу ж зупинився і попросив у мене благословення. Я запитав його, чи той чорношкірий був його рабом?
— Саме так, Ньонью.
— Він тобі зробив щось погане?
— Та це ледар і п’яниця, яких світ не бачив. Сьогодні я лишив його в крамниці, поки сам відлучився у місто, а він покинув крамницю без нагляду і сам подався у шинок!
— Гаразд, але ти його пробач, — сказав я.
— Е, ні, Ньоньо. Ньоньо карає, а не прощає. Йди вже додому, п’яничко!
Я вийшов з кола роззявляк, котрі дивилися перелякано і шепотіли свої здогадки. Я пішов своєю дорогою. Я хотів детально розібратися у всіх тих міркуваннях, котрі, здається, цілковито вивітрилися з моєї голови. Крім того, то був би гарний матеріал для цілого розділу і, можливо, навіть веселого. Мені подобаються веселі розділи, а вони у мене виходять слабкими. Зовні той епізод у Валонгу був доволі похмурим, проте лише зовні. Потому я встромив у свої роздуми ножа умовиводів і відшукав суть справи, яка виявилась смішною, досить тонкою і навіть глибокою. У такий спосіб Пруденсіу хотів позбутися отриманих ним штурханів, переклавши їх на іншого. Я, коли був малим, сідав на нього верхи, загнуздував і поганяв його без співчуття. Він стогнав і терпів. Однак тепер, коли він став вільним, він був сам собі господарем — дві руки, дві ноги, він міг працювати, відпочивати, спати, звільнившись від колишнього рабського стану, саме він міг шмагати: отож він купив собі раба і з високими відсотками відплачував йому за все, що колись отримав від мене. Ось така мінливість долі шахрая.