Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ LXII. Подушка

Я пішов до Віржилії і швидко забув про Кінкаса Борбу. Бо саме Віржилія була подушкою моєї душі, подушкою м’якою, теплою і духмяною, загорнутою в батист і чари. Саме там моя душа зазвичай виливала всі свої враження, а також і всі прикрості і навіть болючі моменти. І якщо добре подумати, хіба у Віржилії було інше призначення? Такого не могло бути. П’яти хвилин вистачило, щоб забути про Кінкаса Борбу, п’яти хвилин взаємного споглядання, тримання один одного за руки, п’яти хвилин і одного поцілунку. І ось уже спогад про Кінкаса Борбу полетів собі геть... Виразки на тілі інших, мотлох минулого — хіба мене чіпає усе те, що комусь болить, якщо у мене є малесенька чарівна подушка, щоб лягти, заплющити очі і спати.