Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CXIV. Кінець діалогу

— Так, завтра. Ти прийдеш попрощатися на корабель?

— Ти з’їхала з глузду? Це неможливо.

— Ну, тоді прощавай.

— Прощавай.

— Не забувай про дону Пласіду. Провідуй її час від часу. Бідолашна! Вона вчора приходила, щоб попрощатися з нами, дуже плакала, говорила, що вже більше нас не побачить... Вона гарна людина, чи не так?

— Авжеж.

— Якщо ми напишемо листа, то вона його отримає. Тепер до зустрічі аж...

— Можливо, років за два?

— Отакої! Він сказав, що до наступних виборів.

— Хіба? Ну тоді вже недовго. Поглянь, на нас уже звертають увагу.

— Хто?

— Ті, що сидять там. Давай розійдемося.

— Мені так болить.

— Проте це необхідно, прощавай, Віржиліє!

— До зустрічі, прощавай!