Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CIV. То була вона

Я повернув шпильку Віржилії, вона її заколола назад у волосся і вже збиралася йти. Була вже третя година пополудні. Все було пробачено і забуто. Дона Пласіда, котра шукала належного приводу, щоб вийти до нас, раптом зачинила вікно і вигукнула:

— Свята діво Маріє! Он там іде ваш чоловік!

Переляк був миттєвий і повний! Віржилія почервоніла до кольору свого мережива на сукні, швидко побігла до дверей спальні; дона Пласіда, що зачиняла ґрати на вікнах, хотіла також зачинити і двері в будинок. Я вирішив сам зустріти Лобу Невеса в будинку. Та це була коротка мить. Віржилія прийшла до тями і заштовхнула мене до спальні, наказавши, щоб дона Пласіда повернулась до вікна. Наша спільниця виконала наказ.

Так, це був він. Дона Пласіда відчинила йому двері з вигуками несподіванки:

— О, сеньйоре, ви — і тут! Ви робите честь цьому старому будиночку! Заходьте, будь ласка! Вгадайте, хто прийшов мене провідати тут... Тільки заради цього і прийшла... Йди-но сюди, Яя!

Віржилія, котра стояла в стороні, кинулася назустріч чоловікові. Я ж пантрував за ними через замкову щілину. Лобу Невес повільно ввійшов, блідий, холодний, спокійний, без виразу обурення чи гарячковості, і обвів очима кімнату.

— У чому річ? — вигукнула Віржилія. — Що ти тут робиш?

— Я проходив мимо, побачив дону Пласіду у вікні й зайшов її привітати

— Я вам щиро дякую, — мовила та. — А тепер не кажіть, що старих у нас мають за ніщо... Подивіться, хто прийшов! Яя, здається, чогось ревнує. — І приголублюючи її: — Це янголятко ніколи не забуває стару Пласіду. Бідненька! У неї таке ж саме личко, як і у матері... Сідайте, сеньйоре докторе...

— Я не маю часу.

— Ти йдеш додому? — запитала Віржилія. — Тоді ходімо разом.

— Ходімо.

— Подайте мені, будь ласка, мого капелюшка, доно Пласідо.

— Ось він.

Дона Пласіда пішла за дзеркалом, щоб поставити його перед нею. Віржилія надягла капелюшок, поправила волосся. Вона щось сказала чоловікові, але той мовчав. А наша добра стара базіка говорила більше, ніж треба, так вона намагалась приховати своє тремтіння. Віржилія після того, як опанувала себе після першої миті, вже добре володіла собою.

— Я вже готова. Прощавайте, доно Пласідо, заходьте і ви до нас, не забувайте.

Стара пообіцяла, що завітає, і відчинила їм двері.