Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CI. Далматинська революція

Саме Віржилія одного жовтневого дня десь між одинадцятою та полуднем повідомила мене про політичний поворот у діяльності свого чоловіка, Вона розповіла мені про зібрання, зустрічі, розмови, про якусь промову...

— Отже, тепер ти вже точно станеш баронесою, — перебив я її.

Вона скривила рота, похитала головою, проте цей жест байдужості був спростований іншими речами, які важко визначити точно, бо вони менш яскраві. Однак то був усе ж вираз задоволення та надії. Не знаю, чому саме, але мені здалося, що лист від імператора про призначення міг спонукати її до доброчесності, не самої по собі доброчесності, а як знак подяки чоловікові. Бо вона ж так любила аристократичний світ. Однією з найбільших прикростей в моєму житті була поява такого собі нікчеми з дипломатичної місії — скажімо, з Далмації. Це був граф Б. В., у якого Віржилія була закохана впродовж трьох місяців. Я не знаю, що могло статися зі мною, якби не вибухнула революція в Далмації, уряд було скинуто, а в посольствах замінили усіх своїх амбасадорів. Революція була кривавою, болісною, масштабною. У газетах писали, що пасажири з кораблів, які прибували з Європи, розповідали жахи про ріки крові, називали кількість загиблих, усі тремтіли від обурення і жалю до потерпілих... Я — ні, у душі я благословляв ту трагедію, котра ніби витягла камінчик з мого черевика. А крім того, Далмація така далека!