Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ LXXXVI. Таємниця

Внизу гірський хребет. Оскільки Віржилія здалася мені якоюсь не такою, як завжди, не знаю — чи то пригніченою, чи щось інше, я запитав її, що з нею. Вона змовчала, роздратовано відмахнулася, можливо, від поганого самопочуття, можливо, від утоми. Я став допитуватись, вона ж сказала, що... Моїм тілом пробігло якесь невловиме відчуття: воно було сильне, раптове, якесь особливе, щось таке, що мені ніколи не вдасться викласти на папері. Я взяв її руки у свої, притягнув легенько до себе, поцілував у голівку так ніжно, як зефір, і так міцно, як Авраам. Вона стрепенулась, взяла мою голову в свої руки, пильно подивилась мені в очі, а потім приголубила мене по-материнськи... Ось тут і є таємниця: нехай сам читач з часом спробує розгадати цю таємницю.