Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ LVI. Вдала нагода

Хай тобі грець! Хто може мені пояснити причину таких змін? Одного дня ми зустрілися, збиралися одружитися, потім розірвали стосунки й розійшлися в різні боки — холодно, без болю, бо не було між нами ніякої пристрасті, мене тільки гризла якась досада і більше нічого. Пролетіли роки, я знову її зустрічаю, ми закружляли у вальсі, зробили три чи чотири кола і на тобі — покохали один одного до нестями! Безперечно, краса ї стала ще витонченішою, проте в цілому ми лишились такими ж самими, як і раніше, я ж не став ні симпатичнішим, ні елегантнішим. Хто зумів би мені пояснити причину таких змін?

Причиною не могло бути ніщо інше, як вдалий момент. Перша спроба була не дуже вчасною, бо ніхто з нас обох не дозрів до справжнього кохання, ми обоє не були готові до «нашого» кохання: у цьому крилась основна причина. Кохання неможливе, коли немає нагоди для обох сторін. Таке пояснення я знайшов для себе самого через два роки після того поцілунку, коли Віржилія скаржилась на якогось дженджика, що не давав їй проходу, упадаючи за нею.

— Як недоречно! — говорила вона, скривившись від гніву.

Я стрепенувся, пильно глянув на неї і побачив, що її невдоволення було щирим. Тоді мені спало на думку, що колись і я міг викликати на її обличчі таку ж гримасу, й одразу зрозумів, якими величезними були зміни. Я пройшов шлях від недоречного до доречного.