Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ II. Пластир

Коли одного ранку я прогулювався у себе в садибі, за трапецію у моїй голові вхопилась думка, розмахувала руками й ногами, робила які тільки можна собі уявити кульбіти. Я став спостерігати за цим. Аж раптом моя думка високо скочила, розвівши руки і ноги в боки літерою Х: «Розгадай мене, або я тебе поглину».

Ця думка була не більше й не менше, аніж винахід найдовершеніших ліків — протиіпохондричного пластиру, призначеного для полегшення страждань нашої меланхолійної людської спільноти. У заявці на патент, котрий я підготував, я звернув увагу уряду на суто християнське призначення мого винаходу. Окрім того, я не заперечував перед своїми друзями, що з цього винахід матиму ще й матеріальний зиск, який можна отримати за рахунок розповсюдження великих обсягів такого продукту у великих обсягах і з відчутними результатами. А тепер, однак, я стою по той бік життя і можу зізнатися, що: головним для мене було відчуття того, що я побачу в газетах, на вітринах, у рекламних проспектах, на розі вулиці і власне на упаковках із самим засобом оці три слова: «Пластир Браса Кубаса». У мене була пристрасть до гучної слави, до яскравих плакатів, до феєрверків. Мені кортіло зробити щось таке, що спонукало б когось до дії, навіть до плачу. Можливо, скромні люди мене засудили б за такий недолік, проте я сподіваюся, що таке моє бажання зрозуміють люди меткі. Таким чином, мій винахід мав дві сторони медалі: одна спрямована на публіку, глядачів, а друга — на мене. Тобто з одного боку — благодійність і вигода, а з іншого — жага до визнання. Скажімо так: любов до слави.

У мене є дядько, він священик, цілковито залежний від церковних доходів: так от він зазвичай говорив, що любов до тимчасової слави призводить до втрати душі, адже людина має думати про вічність. Та йому заперечував інший мій дядько, офіцер одного з піхотних полків, котрий стверджував, що саме жага слави найбільше притаманна людям і, відповідно, є найприроднішою рисою людини.

А ти, читачу, маєш обрати, хто більше має рацію — канонік чи офіцер; я ж повертаюся до пластиру.