Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ LXXXIV. Конфлікт

Фатальне число, чи пам’ятаєш ти, читачу, як часто я благословляв його? Так само фівські сивоволосі дівиці мусили благословляти кобилу з рудою гривою, котра заступила їх під час жетвопринесення Пелопіда — прекрасна кобила, яка померла, вкрита квітами, і про яку ніхто й ніколи не згадав з сумом. Тож я тобі, добросерда кобилице, висловлюю свої жалісливі слова не тому, що ти прийняла смерть, а тому що поміж дівиць, котрі врятувались, цілком вірогідно, могла бути й одна з прабабусь Кубаса... Фатальне число — ти стало для нас рятівним. Чоловік Віржилії не назвав мені причину відмови, але він мені сказав, що то були приватні справи. Доки я його слухав, у мене був такий серйозний вираз обличчя, що геть не лишало сумнівів, що людина може прикидатися. Саме Невесу важко вдавалось приховувати глибокий сум, який його охопив, він говорив мало, задумувався, йшов в кабінет, аби щось там почитати. Іншим разом приймав мене, балакав і дуже сміявся, голосно і з притиском. Його мордували дві речі — амбітність і жалкування про втрачену можливість; і проте він був надто забобонним, і якби все повторилося, він знову би відмовився, соромлячись і розуміючи безглуздість забобонності, але неспроможний її відкинути. Таке настирливе почуття, котре викликає відразу в самої людини, — явище, варте певної уваги. Проте мені більше до смаку наївність дони Пласіди, котра зізналась, що не може бачити, як хто-небудь хилитає ногою.

— Ну і що ж тут такого? — запитував я.

— Це не до добра, — відповідала вона, і це була єдина відповідь, що важила стільки ж, як і одкровення Іоанна. — Це не до добра.

Так їй сказали в дитинстві без жодних більше пояснень, і їй цього було достатньо, щоб мати певність з цього питання. По-іншому вона себе вела, коли говорили про те, чи можна показувати на зірки пальцем, тут вона точно знала, що це призведе до появи бородавки. Або бородавка, або щось інше, через що можна втратити місце губернатора провінції? Тож примітивний, він же недолугий, забобон живе і далі. Просто важко визнати, що він забирає частину життя. Саме так сталося з Лобу Невесом, якого мучили сумніви і страх бути смішним. А до цього ще додалося й інше, бо міністр не повірив у приватні причини, він зрозумів відмову Лобу Невеса як політичну гру, на що нібито були певні причини; Невес потрапив у неласку, і його нещодавній покровитель почав голосно говорити про недовіру до нього; трапилося ще кілька інцидентів, і врешті потенційний губернатор провінції, яким він так і не став, перейшов у опозицію.