Посмертні записки Браса Кубаса

Розділ CLIX. Напівбожевілля

Я зрозумів, що я вже старий і мені потрібна була якась підтримка. Минуло вже шість місяців після від’їзду Кінкаса Борби. Він поїхав у Мінас Жераїс і забрав з собою найкращі сторінки зі своєї філософської доктрини. Повернувся ж він через чотири місяці, і одного ранку прийшов до мене майже в такому ж вигляді, як я його побачив колись на бульварі Публіку. Значно змінився його погляд. Він повернувся вже геть божевільним. Він розказав мені, що спалив свій рукопис і тепер почне все спочатку. Хоче вдосконалити свою доктрину Гуманітизму. Догматична частина вже була готова, проте він не встиг її написати, це дійсно стане релігією майбутнього.

— Ти присягаєшся на вірність гуманітизму? — запитав він мене.

— Ти ж знаєш, що так.

Я ледь зміг вирвати з грудей якісь слова. З іншого боку, я не зрозумів усієї жорстокої правди. Кінкас Борба не тільки був божевільним, він ще й розумів, що він божевільний, і ці рештки здорової свідомості, як слабесенький ліхтарик у пітьмі, ще більше ускладнювали його жахливе становище. Він знав про це і не сердився на свою хворобу. Навпаки, він мені говорив, що це ще один доказ Гуманітаса, який таким чином грався сам з собою. Він читав по пам’яті довгі розділи своєї книги, а також духовні літанії та антифони, він навіть продемонстрував мені сакральний танець, який винайшов для гуманістичних церемоній. Гнітюча граційність, з якою він піднімав ноги і трусив ними, була просто фантастичною. Іншим разом він тужливо заводив пісню, співав і дивився кудись у далечінь, і в його очах час від часу блищав упертий промінчик свідомості, сумний, як сльоза...

Невдовзі він помер у мене вдома, присягаючи і повторюючи раз за разом, що біль — це просто ілюзія і що Панглос, оббреханий Панглос, не був таким дурним, як його вважав Вольтер.