Війна помсти

99

Поранений і переможений дракон полетів геть, але по всьому табору утауків виднілися наслідки його нападу, який заподіяв стільки лиха. Навкруги запанувала оглушлива тиша, поки всі намагалися оговтатися від подій цієї ночі. Адан чув тріскотіння вогнищ і стогони поранених, відчував запах крові, диму і бруду.

Поруч із ним під дубом шипіла Пенда, якій все сильніше боліло від переймів.

— Я рада, що ти тут, мій Старфолле. — Вона потягнулася, щоб узяти його за руку, а потім здригнулася. — Але я хочу, щоб це закінчилося!

Ксар, який заспокоївся після того, як величезний дракон зник, пурхнув на нижню гілку над Пендою. Він похитав головою і подивився на неї вниз, ніби готовий щось сказати про пологи.

— Це відбувається не швидко, — мовив Гейл. — Кра, дитина не просто бере й вискакує на світ! — Він блиснув золотим зубом, але був надто схвильований, тому усмішки не вийшло. — Я вже бачив це раніше.

Адан погладив дружину по темному волоссю, а потім розгублено оглянув табір.

— Я не повитуха, мене цього не вчили. І я не хочу нічого залишати на волю випадку. — Підвівшись, він звернувся до Гейла. — Залишайтеся тут з нею. Я знайду когось із жінок-утауків. Вони багато народжували.

Гейл погодився.

— Навіть Шелла дін Орр підійде, якщо ти не зможеш знайти нікого іншого.

— Повертайся хутчіш, — попросила Пенда.

Адан не хотів залишати дружину, проте йому потрібна була допомога з пологами. Тримаючи в руках меч з димчастого скла, він вибіг з лісу і опинився серед хаосу роздертих наметів і перекинутих возів.

У таборі він натрапив на розчавленого ауґа. Його велика паща була роззявлена, чорний язик звисав набік. Ще один поранений звір зі зламаним хребтом безладно смикав головою, його напіврозплющені очі затуманилися від страшного болю. Король Адан стояв над твариною, бачив її біль і згадував, як жорстокий Кво наказав одному з ауґів битися у ворота Баннрії, поки звір не здох. Не відчуваючи ненависті до двоногої істоти, Адан встромив меч під нижню щелепу і, надавивши, проткнув мозок. У горлянці ауґи щось булькнуло, і тварина впала замертво, ніби отримавши полегшення.

Потім він знайшов трупи Лютих. Кілька золотавошкірих воїнів лежали, стискаючи зламані списи та понівечені мечі. Їхні тіла були закривавлені й розтрощені. Ще декілька Лютих лежали поранені й стогнали. Увесь загін нападників був розгромлений, їхньої зброї і магії виявилося недостатньо проти дракона.

Поспішаючи через табір у пошуках когось, хто міг би допомогти Пенді, король кинув погляд на полеглих воїнів. Піщані Люті були пихатими і здавалися непереможними, але ця бійня показала всю безпідставність їхньої самовпевненості. Якщо цей дракон був лише частиною Оссуса, то яким же був сам гігантський дракон? Якої величини і сили були гріхи й темні думки бога? Він подивився на мертву магиню, що лежала на землі з неприродно вигнутими руками і ногами.

— Яке безумство!

До нього підійшли двоє бородатих чоловіків-утауків.

— Королю Адане, ми раді, що ви вижили. Дякуємо вам за допомогу.

Він упізнав обох племінників Шелли.

— А як ваша бабуся?

— Вона жива. Ми зробимо для неї тимчасовий намет, — відповів Еміль.

— Вона каже, що бувало й гірше, — додав Бурдон. — Кра, я не хочу про це знати.

Адана зараз не цікавили інші турботи.

— Мені потрібна повитуха. Пенда ось-ось народить. Вона не повинна робити це сама. — Він озирнувся через плече. — Я маю бути там.

Племінники порадилися між собою.

— Ми знайдемо когось. Не хвилюйтеся.

Розділившись, утауки стали пробиратися крізь табір, перегукуючись між собою. Тепер, коли для одного нагального питання знайшлося рішення, Адан роззирнувся навколо, сподіваючись знайти свого молодого зброєносця та двох вартових Стяга.

— Гоме! — гукнув він. — Капітане Ельціоре!

Адан почув глухі прокльони, сповнені болю, і побачив, як з поваленого намету утауків намагається вибратися вельможа Лютих. Адан упізнав Кво за його золотавим волоссям, коштовностями і браслетами. Серйозно поранений брат королеви By з усіх сил намагався звестися на ноги. Він скривився від болю, застогнав і знову повалився на землю, притискаючи руку до глибокої рани на тулубі. Адан підійшов ближче до важко пораненого піщаного Лютого.

Кво, побачивши його, засміявся неприємним різким сміхом.

— О, Адане Старфолле! Ти долучився до нас у ще одному полюванні на дракона. — Він закашлявся, сплюнув бульбашку крові, що виринула між губами. — Це полювання було не таким приємним. — Бік Кво був пробитий наскрізь, ребра потрощені. Для звичайної людини така рана була б смертельною, проте Лютий тримався, використовуючи свою магію, щоб зберегти собі життя.

На відміну від вмираючого ауґи, якого Адан недавно добив, цей мерзенний Лютий не викликав у нього жодного співчуття.

— Звідки ви знали, що вам треба їхати сюди? Ви полювали на дракона?

— Це був просто щасливий збіг обставин. — Спробувавши засміятися, Кво закашлявся, і з його рота знову потекла кров. Він роздратовано витер її іншою рукою. — Моя сестра послала нас розшукати Пенду Орр. Ти думав, що зможеш сховати її від нас, але вона потрібна By. — Він спробував підвестися. — Дитина вже народилася?

Адан кинув сердитий погляд на Лютого.

— Вам не вдасться отримати мою дружину чи мою дитину.

— Це не тобі вирішувати. — Очі Кво звузилися. — Нерозумно ставати на заваді тому, чого хоче моя сестра.

Все тіло Адана пронизало холодом. Пенда та її батько сховалися серед племен утауків, але Кво і його загін якось знайшли її, вистежили цей відлюдний головний табір. Поза всяким сумнівом, королева By продовжить полювати на них. Відчуваючи болісну порожнечу в серці, Адан усвідомив, що не зможе вберегти свою дружину від піщаних Лютих. Він також згадав останні зображення з діаманта «сльоза матері», які принесла ска Ґлік: Кво сам брав участь у керуванні жахливим трудовим табором та поневоленні людей.

Піщані Люті вдавали із себе союзників, однак Адан знав, що вони були таким же злом, як і їхні суперники з півночі. Гірше того, вони прийшли за Пендою та дитиною, і Адан не міг цього допустити.

Намагаючись випростатися, Кво роздратовано кинув:

— Людино, допоможи мені. Я можу сам зцілити свої рани. Якщо знайти місце, де я зможу зосередитися і ненадовго поринути в заклинальний сон, то я одужаю.

Адан дивився на нього, міцно стиснувши щелепи.

Топазові очі Лютого свердлили його владним поглядом.

— Щойно я одужаю, я відвезу твою дружину і дитину до By. Ти не зможеш мене зупинити. — Він спробував засміятися.

Адан мовчав, нічого не відповідаючи, і незабаром він помітив, як на обличчі вельможі з’являється невпевненість, а потім — проступає страх. Адан тримав у руках меч, вкритий димчастим склом, зброю, яку йому допомогла створити королева By. Вона стверджувала, що ця речовина допоможе людській зброї битися з крижаними Лютими.

І з піщаними Лютими теж.

— Ти не отримаєш ні Пенду, ні мою дитину. Я можу тебе зупинити.

Нахилившись, він прошепотів:

— Я знаю про трудові табори, які ви ховаєте в пустелі. Про людей-в’язнів, яких ви захопили. — Очі Лютого розширилися від здивування, і Адан випростався. — Колись легенди розкажуть, що ти загинув у битві з драконом... а може, про тебе взагалі ніхто не згадає.

Він встромив вістря меча в груди Кво, відчуваючи гостроту сталі і пульсування димчастого скла.

Лютий змахнув руками, намагаючись боротися, але Адан увігнав клинок у його чорне серце, пришпиливши його до землі. Кво, вчепившись у меч, забився в конвульсіях — і сконав.

Адан не міг дозволити собі шкодувати про скоєне.

— Люди не ваші раби і не ваші слуги. Ми не належимо нікому, крім самих себе.

Під’їхали двоє вершників, і Адан, повернувшись, побачив, що це Сінан і капітан Ельціор, а позаду них шкутильгав Гом. Зброєносець мав очманілий вигляд, його одяг був перемащений кров’ю та брудом. Усі троє бачили, що зробив їхній король.

Подивившись на них, а потім оглянувши залишки табору, Адан швидко прийняв рішення.

— Більшу частину загону Кво вбив дракон. Знайдіть поранених піщаних Лютих. — Він глибоко вдихнув. — Ви знаєте, що робити.

Двоє вартових Стяга глянули один на одного з рішучістю в очах, а от Гом ще нічого не зрозумів.

— Хіба ми не повинні їм допомогти?

— Ні. Ми не можемо їх відпустити. Вони прийшли, щоб забрати королеву Пенду і нашу дитину!

Капітан Ельціор підняв свій меч. Темне димчасте скло зблиснуло у зоряному світлі.

— Ми знайдемо всіх, хто ще живий. Жоден піщаний Лютий не переживе цієї ночі.

Адан помітив, що до нього біжать племінники Шелли.

— Ми послали двох повитух до Пенди, і вони кажуть, що все гаразд. З нею все буде добре. — Вони поглянули на тіло Кво, а потім на Адана і його закривавлений меч.

Король випростався.

— Ми не можемо залишити жодного живого піщаного Лютого сьогодні. Жодних свідків. Кво та його загін прийшли сюди не для того, щоб битися з драконом, — вони прийшли викрасти королеву Пенду.

— Лютим не можна довіряти, — погодився Еміль, чухаючи густу бороду. — Ні піщаним, ні крижаним. Матір Орр повторює це знову й знову. — Двоє чоловіків, перезирнувшись, прийняли рішення. — Їх тут ніколи не було. Ми їх позбудемося і приберемо всі сліди.

Адан подякував чоловікам, а потім побіг назад, щоб допомогти дружині.