Війна помсти

17

Щойно Іррі розморозили й пробудили від магічного сну, королева Онн викликала вродливого воїна-Лютого до своїх покоїв.

Іррі, явившись, зупинився у дверному отворі химерної форми, вбраний у сині металеві обладунки з кришталевими прозорими лусочками. Він явно готувався до зустрічі з Онн, і його шкіра виблискувала, наче натерта олією.

Онн ковзнула до Лютого.

— Ти прекрасний. Магічний сон добре зберіг тебе. — З цієї миті Іррі поглинув усю увагу королеви крижаних Лютих. Вони навіть не згадали, що десь поруч був полонений хлопчик.

Закутавшись у ковдру, Бірч сидів на маленькому стільчику в кутку, навчившись залишатися непомітним у присутності королеви. Він тримав у руках різьблену дерев’яну свинку, яку подарував йому дідусь, — єдину згадку, що залишилася у нього від старого життя. Хлопчик старанно приховував, наскільки цінною була для нього ця іграшка, щоб королева не забрала її.

Довге біле волосся Іррі було заплетено в тугу косу, що спускалася з лівого боку. Кристали сапфіру та аквамарину прикрашали його тіло. Вираз його обличчя був гордовито-впевненим.

— Я радий, що ти знову покликала мене. — Іррі простягнув руку і погладив її по щоці. Онн заплющила очі і тихо зітхнула. — Я знав, що Рокк не задовольнить тебе надовго.

Очі Онн розплющилися, і вона відкинулася назад.

— Рокк був дурнем та ще й слабким. Я наказала йому збудувати для мене фортецю на озері, добре придатному для захисту, проте люди стали на заваді.

— Люди? Вони все ще існують? Я здивований, що вони вижили.

— Вижили і думають, що вони могутні, — Коли королева глянула на Вірча, Іррі вперше помітив хлопчика. — Рокк недооцінив їх, і люди вбили його. — Вона роздратовано фиркнула. — Як я взагалі могла дозволити такому слабаку, як Рокк, торкатися мене? Як подумаю, аж сироти по шкірі. — Вона погладила воїна по грудях, провела пальцем по руці і повела до ліжка. — Іди і кохай мене. А потім ми сплануємо справжню війну, Я пробуджую всіх Лютих від магічного сну. Час настав.

Іррі взяв її голову в долоні, запустив пальці у волосся і притягнув її обличчя до свого.

— Так, час настав. — Він шалено уп’явся їй у губи, і Онн застогнала.

Раптом королева відсунулася, кинувши погляд на Бірча.

— Чому ти все ще тут? Шпигуєш за нами, хлопче? Залиш нас. Чи мені вбити тебе просто зараз?

— Я чув, — мовив Іррі, — що кров дитини може бути афродизіаком.

Королева Онн замислилася, а потім сплела пальці у волоссі Іррі.

— Мені не потрібен афродизіак.

Бірч схопив ковдру та дерев’яну свинку і вибіг за двері. Відбігши подалі від зали, він зіткнувся в коридорі з чотирма мамулами, які робили щось незрозуміле. Онн часто наказувала мамулам доглядати за хлопчиком, а потім зовсім забувала про нього. У Бірча було відчуття, що зараз саме такий випадок, і Онн може не згадувати про нього кілька днів, особливо якщо новий воїн Лютих як слід її розважатиме.

Хлопчик був радий залишитися наодинці. Мамули обступили його, і всі разом вони швиденько потупотіли подалі від покоїв королеви. Маленькі істоти були на зріст, як Бірч. З того, що Бірч зрозумів, вони не мали імен і не вважали себе особистостями, але все одно він відчував якусь спорідненість з ними.

Кожного разу, коли повз них проходив маг або вельможа, мамули тулилися до стіни, прикидаючись невидимими. Бірч робив те саме. Люті майже ніколи не дивилися на них, просто йшли собі далі. Хіба що зрідка хтось із Лютих кидав на них несхвальний погляд, перш ніж рушити кудись у своїх справах.

Мамули, здавалося, більше за своїх господарів знали про звивисті коридори та непримітні кімнати палацу. Квапливо спустившись крижаними сходами, мамули заскочили до комори, де зберігалися їхні натягані звідусіль скарби; рештки одягу, каструля з вм’ятинами, смужки шкіри, уламки меблів, мотки пряжі, хутро, навіть кілька вовняних ковдр. Ковдра самого Бірча була пошарпана й брудна, і, хоч він любив її, бо вона навівала теплі спогади, хлопчик обміняв її на більш теплу, а ще взяв собі інший одяг. Зшите з клаптиків вбрання погано сиділо на ньому, але воно було залатане й чисте, тож Бірч відчув себе краще. Йому стало цікаво, хто колись носив цю маленьку сорочку і штани. Напевно, мамули притягли цей одяг з містечка Лейк Бакал або якогось іншого поселення, яке зруйнували Люті.

Бірч пішов за мамулами, шлях яких проходив крізь кухні, майстерні, зброярні. Дорогою вони збирали залишки, викинуті Лютими: обрізки металу і тканин, несправні інструменти, зламані меблі, кришталеві ручки, трубки, шліфовані шматочки каменю. Мамули розмовляли між собою якоюсь дивною щебетливою мовою, яка була зовсім незрозумілою для нього, але він уважно слухав.

У великих смердючих лабораторіях усередині льодовика похмурі маги проводили жахливі досліди на тваринах та інших істотах. Бірч, борючись із нудотою, тихцем спостерігав, як Люті катують величезних білих ведмедів та північних оленів, виловлених ззовні. Одного з великих вовкоподібних коней, яких Люті називали унуками, прив’язали до стовпа зі срібла та кришталю і здирали з нього шкуру. Звір виривався й викручувався у страшних муках, а його тіло перетворилося на суцільну масу блискучого червоного м’яса, на якому маги випалювали руни.

Ошелешений і охоплений огидою, хлопчик не наважився вимовити ані слова. Коли вони відійшли подалі, де маги не могли їх чути, мамули заговорили вільніше. Вони спробували навчати його, а хлопець намагався наслідувати їхню мову. Коли вони називали йому слова, які в них означали «стіна», або «меч», або «королева», і зображували їхнє значення, Бірч відповів людськими словами, і мамули у свою чергу повторювали нові для них слова.

Їхня група розросталася: до них приєднувалося все більше мамулів. До кінця дня, коли вони вийшли з крижаного палацу під відкрите небо, де завивав пронизливий вітер, Бірч уже знав трохи їхніх слів. Він спробував поговорити з ними, і мамули щось защебетали йому у відповідь.

На холодній пустці подалі від палацу мамули скидали зібране добро в окрему купу. Інші мамули заходилися перебирати денну здобич, і Бірчу впали в око уламки блискучого металу і осколки кришталю. Він збагнув, що деякі з цих уламків були досить великими, щоб їх можна було загострити, перетворивши на саморобну зброю.

У Бірча колись був ніж. Більший, ніж у Томка. Їхня бабуся Тафіра дала кожному хлопчикові по кинджалу й навчала метати їх. Вона була вельми вправною і розважала хлопців своїми трюками.

Він поклав до кишені кілька уламків металу та кришталю. Можливо, він використає їх, щоб зробити собі ножа.

Бірч рушив за мамулами до їхніх низьких хатинок і, пригнувшись, увійшов до задушливого приміщення. Повітря було густе від гнилого смороду, але принаймні тут було тепло, та й компанія у нього була приємна. Хоча він був іншим, мамули прийняли його.

Розсівшись всередині, вони продовжили вчити слова одне одного. Бірч навчився казати «горщик», «вода», «вогонь», «зуби», а сам навчав їх своєї мови. Їхні жести були досить складними, і хлопчик міг сказати напевне, що мамули розуміють набагато більше, ніж думала королева Онн.

Під уважними поглядами мамулів Бірч витягнув дерев’яну свинку з кишені своїх нових штанів і поставив іграшку на замерзлу земляну підлогу. Мамули зібралися навколо, нахиляючись ближче, щоб помилуватися нею.

— Свиня, — мовив Бірч. Він узяв іграшку і поводив нею по підлозі, зображуючи сопіння і рохкання, ніби свинка була живою.

Мамули повторили слово «свиня» і звуки рохкання, проте в їхній мові такого слова не було. Бірчу стало цікаво, чи мамули взагалі коли-небудь бачили живу свиню тут, так далеко на півночі. А містечко Лейк Бакал було заморожене і мертве ще до того, як крижані Люті привели до фортеці мамулів.

Бірч знову згадав, як його дідусь, король Колланан, вирізьблював звіряток на подарунки для нього й Томка. Крижані Люті так само створили собі мамулів, мов іграшок, які, коли стануть непотрібними, можна викинути.

Надворі здійнявся вітер, ляскаючи шкіряними стінами хатини. Хлопчик втішався неоковирною балачкою з приязними мамулами. Він вказав на каструлю, встановлену над нагрівальними кристалами, у якій варилися шматочки м’яса й жиру.

— Варити, — сказав Бірч, намагаючись продемонструвати це поняття. Потім він узяв гострий уламок металу, знайшов загострений край і зробив надріз на мерзлій землі.

— Різати, — сказав він.

Мамули зацвірінькали, і кожен узяв щось гостре та зробив проріз на підлозі. Потім вже вони сказали, як це у них називається.

Бірч думав про ненависних Лютих, про свою загиблу родину в містечку Лейк Бакал і про все, що йому довелося пережити тут, у полоні. Він сподівався, що колись його дідусь прийде і врятує його.

Якби він зробив собі ножа, то зміг би допомогти в цій боротьбі. Він та його друзі-мамули могли б поранити крижаних Лютих.

Поки мамули готували глевку суміш із принесених залишків їжі, Бірч повторював слова, які він щойно взнав. Йому справді подобалося навчати мамулів і вивчати їхню мову.

Однак він не був певен, як передати ідею помсти.