Війна помсти

51

Після того, як Елліель і Тон вирушили на північ, Колланан розпочав підготовку Феллстаффа до війни.

Поки його солдати проходили бойову підготовку, він щодня вдивлявся вдалечінь з міських стін, очікуючи побачити армію блідошкірих воїнів, яка наближається, щоб помститися їм. Зброю та обладунки розвозили по всьому королівству, готуючи до війни села та міста. У певних округах лорди Бален, Алькок та Ібер будували опорні пункти в покинутих зруйнованих містах Лютих, укріплюючи стіни й оборонні споруди, щоб захистити свій народ.

Із щемливою мукою Колланан згадував тихі й спокійні дні із Джакі та онуками, але цих днів уже не повернути. Коли-небудь, у далекому майбутньому, як сподівався Колл, він і Тафіра, і вся Нортерра — ні, вся Співдружність — досягнуть злагоди та миру. Але Люті хочуть зруйнувати світ раніше.

Королева By пообіцяла відрядити великий загін піщаних Лютих для атаки на озеро Бакал, але Колл боявся, що ворог нападе раніше, ніж прибуде підкріплення. А поки йому потрібно дізнатися, що відбувається у крижаній фортеці.

Узявши в супутники Ласіса, конаґ рушив на північ до спустошеного замерзлого озера та фортеці крижаних Лютих. Після двох днів швидкої скачки вони піднялися на вершину хребта і побачили те, що мало б бути процвітаючим містечком на прекрасному березі озера, від якого далеко у воду тягнуться пристані, а на хвилях погойдуються рибальські човни.

— Все зникло, — прошепотів Колл, знову вражений болючим доказом того, що ціле містечко, де мешкала його донька, знищено.

Вони з Ласісом сховалися серед сріблястих сосен. Не так давно його загін завдав руйнувань фортеці, підпалив віддалені хижки, де мешкали мамули, і вбив багатьох воїнів Лютих, перш ніж відступити. Вони вжалили — і вжалили боляче.

Тепер Люті відновлювали свою фортецю. Колл і Ласіс побачили чимало робітників Лютих, які вирізали з озера велетенські крижані блоки і надавали їм певної форми, щоб відбудувати стіни. Маги утворювали нові крижані плити, щоб залатати мури зловісної твердині і зробити її ще більшою, ніж раніше.

— Таке враження, що ми й не нападали, — простогнав Колл.

— Вони не забудуть, що ми зробили, Володарю, — відказав Ласіс. — З допомогою піщаних Лютих ми зможемо зруйнувати ці стіни.

Навколо них, серед принишклих на холоді й притрушених інеєм сосен, Колланан почув тихий шелест у кущах і побачив фігурки, що рухалися по снігу. Миттєво насторожившись, Хоробрий хутко зістрибнув із сідла і приготувався захищати свого короля. Шторм шарпнувся з одного боку в інший, а Колланан потягнувся до свого бойового молота.

— Ми не збираємося битися, — попередив він Ласіса. — Якщо крижані Люті нас помітять, ми дмухнемо звідси, як від самих демонів.

Вони спробували розпізнати скрадливі звуки. Зарозумілі Люті ніколи б не стали крастися лісом, щоб влаштувати засідку, а ці невідомі спостерігачі були зовсім непомітними і діяли крадькома.

— Виходьте! — Звичайний голос Колла пролунав у лісі надто голосно.

Хоробрий стояв перед чорним бойовим конем короля з мечем напоготові.

Маленькі фігурки вибралися з лісу і витріщилися на двох чоловіків. Вони мали м’які невиразні риси, ніби то був просто начерк людського обличчя, а не закінчений витвір. Показалися шість істот, але король відчував, що в тіні дерев їх ховається набагато більше.

— Це мамули, Володарю, — пояснив Ласіс, а потім ступив уперед, заговоривши тихше. — Я знаю їх. Вони допомогли мені вижити після королеви Онн... — Він важко ковтнув, і білий шрам на його шиї смикнувся.

Колл зіскочив з коня і поклав молот на плече, проте мамули не здавалися наляканими. Вони підійшли ближче і щось гомоніли мовою, якої Колл не розумів.

Ласіс вклав меч у піхви, простягнув обидві руки.

— Після того, як королева Онн викинула моє тіло з палацу, ці істоти врятували мене, допомогли повернутися додому, до вас, Володарю.

— Я знаю, — відказав Колл. Схоже, низькорослі істоти не виявляли особливої відданості своїм кривдникам. Король став поруч з одягненим у чорне Хоробрим. — Я король Колланан. Ви друзі чи вороги?

Мамули зібралися навколо чоловіків, наче ті були великою дивиною, Істоти підняли руки вгору, щоб продемонструвати, що не мають зброї чи лихих намірів.

— Король, — виговорив один з мамулів.

— Король Нортерри, — повторив інший.

Вони без упину гомоніли й перешіптувалися, підходячи ближче до Ласіса.

— Це, мабуть, ті, — припустив Ласіс, — що вижили тієї ночі після нашого нападу. Їхні халупи згоріли, і вони розбіглися. — Раптом на його обличчі з’явилося здивування, ніби від якоїсь здогадки. — Можливо, вони скористалися шансом здобути свободу, сховавшись у лісі.

Ризикнувши, Колл простягнув свій молот у бік крижаної фортеці на іншому боці замерзлого озера.

— Це мої вороги. Крижані Люті вбили моїх людей, і я хочу зруйнувати ці стіни. Я прийшов сюди, щоб з’ясувати, як ми можемо це зробити.

Мамули про щось загомоніли між собою, а потім заворушилися, наче метушливі мурахи. Колланан не міг зрозуміти, чому вони весь час рухаються. Вони розчистили широку ділянку снігу, схожу на чисте полотно. Один з мамулів вказав на Колла.

— Король Нортерри Колланан. — Потім вказав на фортецю. — Вороги крижані Люті.

Рухаючись, немов єдиний організм, мамули позривали гілки зі стовбура сріблястої сосни і, обідравши бічне гілля, виготовили загострені палички. Працюючи надзвичайно злагоджено, вони намалювали на снігу детальну схему, позначивши берег озера, господарські споруди, а потім накреслили точне зображення фортеці крижаних Лютих. Мамули вказали паличками, де головний арочний вхід, а де інші проходи та бічні стіни. Вони накреслили верхній рівень споруди, показавши кімнати та великі зали.

Вражений Колл, роздивляючись їхні зображення, бачив, де стіни фортеці були найтовстішими, а брама — найвразливішою. Ласіс уважно вивчав малюнок. Мамули зробили ще один ескіз, на якому зобразили підземні сховища.

Колл погладив вкриту інеєм бороду.

— Це набагато більше, ніж я сподівався дізнатися.

— Так і є, — мовив Ласіс. — Нам не потрібно під’їжджати до самої фортеці, де нас могли б схопити.

— Тафіра буде рада, що я не наражався на більшу небезпеку. — Колл повернувся до мамулів. — Дякую вам.

Істоти кинулися до дерев, мов голуби, що розлетілися по подвір’ю.

Шадрі воліла б проводити кожен вечір за ретельним вивченням хронік піщаних Лютих, які Тон привіз із південної пустелі. Історії були дивовижними, і з них можна було стільки всього дізнатися!

Але Покл запросив її до своєї улюбленої корчми у Феллстаффі, наполягаючи, щоб вона пішла з ним. Після того, як юнака врятували з містечка Лейк Бакал, він працював у замку: носив дрова та підтримував вогонь у камінах. Покл тримався дівчини як несподіваного друга, а вона бачила в ньому когось, з ким можна поговорити. Він слухав, коли вона намагалася навчати його, і, хоча він здавався зачарованим звуком її голосу, вона не була певна, чи якісь знання осідають в його голові.

Однак, коли в його кудлату голову потрапляла якась думка, він ставав упертим, і його важко було переконати вчинити по-іншому.

— Але ж у них сьогодні гусячий пиріг! Ти повинна піти. Він дуже смачний.

— На замковій кухні мене добре годують, хіба ні?

— Добре, але не так. — Очі Покла сяяли. — До того ж скарбник заплатив мені достатньо кишенькових грошей, щоб я міг купити тобі вечерю. Ну будь ласка!

Побачивши його сповнені надії очі, Шадрі була здивована тим, що вона так багато для нього значить. Спочатку вона збагнула, що Покл хоче справити на неї враження, прагне її товариства. Чи він заграє з нею? Вона спробувала осмислити цю думку. Навчаючись, дівчина отримувала знання про історію, математику, музику, анатомію людини та будь-які інші предмети, які її цікавили, але, коли справа дійшла до романтичних стосунків, виявилося, що в неї мало досвіду.

— Гаразд, якщо ти вже так просиш.

У корчмі було гамірно, ель був кислий, але гусячий пиріг виявився таким смачним, як Покл і обіцяв. Одного пирога вистачило б на двох, проте Покл хотів продемонструвати свою щедрість і замовив два. Однак, сівши за грубий дерев’яний стіл навпроти Шадрі, юнак не знав, що говорити. Вони їли мовчки, поглинені навколишнім шумом, аж поки Шадрі не взяла на себе тягар розмови. Вона розказувала про історії спадків, які колись прочитала, про нові документи, які знайшла у святилищі пам’яті Феллстаффа, про деякі легенди, які переклав Тон, і навіть про міфи, які могли б пояснити, ким насправді був таємничий Лютий. Покл з полегшенням слухав, наче рух її губ заспокоював його. Шадрі подумала, що він схожий на телепня.

Продовжуючи говорити про все, що спадало їй на думку, Шадрі раптом замовкла просто посеред речення, перервана вибухом невеселого сміху у дальньому кутку великої зали. Капітан Рондо та його люди, не одягнені зараз в однострої Співдружності, замовляли ель по другому колу.

— Я знаю про ішаранську кухню, — сказав Рондо своїм людям, і його гучний голос почули всі у великій залі. — Якщо ти її скуштував, то відчуваєш якийсь незрозумілий присмак. Вони використовують свої заморські спеції, і деякі з них є отрутою для нормальних людей.

Шадрі насупилася, бо вона сама куштувала багато страв за рецептами королеви Тафіри. На смак вони були екзотичними, але всі страви здавалися їй дуже смачними.

— В Ішарі вони додають людську кров, коли готують їжу. Саме так вони тушкують м’ясо, — продовжував Рондо. — У храмах, де живуть їхні мерзенні божки, усі люди ріжуть собі руки і віддають свою кров. Я чув, що емпра Ілуріс келихами п’є охолоджену кров у спекотні літні дні.

Його супутники забурчали. Хтось недовірливо засміявся, проте інші відвідувачі корчми прислухалися. Побачивши, що він привернув їхню увагу, Рондо продовжив:

— А для особливих делікатесів ішаранці використовують кров немовлят. Тому в них тісто для випічки завжди червоне.

Шадрі нічого такого не знала, хоча й вивчала ішаранську культуру, але багато хто зі слухачів кивав, наче їм самим часто доводилося відвідувати ішаранські пекарні.

Рондо підняв високий кухоль і одним духом вихлебтав половину.

— Але кров відважних воїнів Співдружності — о, це те, що вони вважають найкращим! Б’юся об заклад, вони вкрали трохи крові Конндура, коли його зарізали! — Потім він поставив риторичне, але вкрай підступне запитання:

— Цікаво, для чого її використовує королева Тафіра? Я чув, у неї бувають дивні вечері.

— Багато крові Співдружності потрібно для таких, як вона, — докинув сержант Гідан.

Постійні відвідувачі корчми загули, почувши цю абсурдну історію.

— Пильнуйте за тим, що говорите про нашу королеву, — сказав широкоплечий тесля, підвівшись зі стільця.

Гідан теж підвівся і, витягши меча з піхов, люто глянув на тесляра. Будучи тренованим воїном, він міг легко здолати цивільного чоловіка, який кілька миттєвостей, виявляючи твердість, не відводив погляду, а потім повільно опустися на своє місце.

— Вона завжди була доброю до нас, — пробурмотів тесля. Інші відвідувачі корчми погодилися з ним.

— Звідки ви знаєте, про що вона насправді думає? — спитав Рондо. — Можливо, вона просто вичікує слушного моменту.

— Тридцять років?

Шадрі побачила, що інші завсідники корчми кивають, ніби погоджуючись. Вона відсунула свій наполовину з’їдений гусячий пиріг, який уже більше не смакував їй.

— Ходімо, Покле.

Юнак виглядав розчарованим і розгубленим. Наскільки вона могла судити, він навіть не чув, про що розмовляли чоловіки. Шадрі смикнула його за руку.

— Я дозволю тобі провести мене назад до замку.

Від цих слів Покл просяяв, і вони вдвох вийшли з корчми, а капітан Рондо заходився розповідати чергову дику історію, збурюючи своїх слухачів.