Війна помсти

61

У густому лісі одразу за табором гетрренів ворушився невгамовний божок. Кловус тримав істоту під контролем за допомогою свого зв’язку, то відпускаючи божка, то потім ніби підтягуючи його до себе, як рибу на волосіні.

Стривожені варвари зрозуміли, що божок відгукається на накази головного жерця. Вони сильно боялися божка, а тому боялися і самого жерця — саме так, як і очікував Кловус. Він відігнав від себе обурення, яке вже давно відчував. У будь-який момент жриця Нере могла зробити те саме, використовуючи тамбурдинського божка для знищення ворожих таборів. Кловус терпіти не міг жрицю, яка не бажала користуватися своєю силою.

Вершники-гетррени провели його сосновими лісами крізь пагорби й узвишшя в дикі нетрі. Варвари розпалили величезне багаття посеред галявини, ніби воно могло відлякнути божка. Тепер Кловус сидів у таборі гетрренів, а перед ним постала їхня отаманша. Яка ж вона потворна!

Маґда мала квадратне обличчя, риси якого були позбавлені усякої миловидності чи витонченості. Її темне, жорстке волосся було сплутане — навмисно, подумав Кловус, або, можливо, через цілковиту відсутність догляду. Її тіло нагадувало йому бочку, набиту м’язами. Великі груди здавлював шкіряний нагрудний панцир, а вовча шкура висіла на плечах як накидка.

Варварка присіла на повалену колоду, яку, схоже, вважала своїм троном, і тримала в руках вузлувату палицю з округлою, покрученою верхівкою, блискучою від крові її жертв. Вона нахилилася вперед і вишкірилася. Один з її передніх зубів був підпиляний і мав гострий край.

— Ти посмів прийти до нас, слабак. — Її голос був схожий на суцільну відрижку. — Чого ти хочеш?

Хоча вона була йому огидна, Кловус і оком не змигнув. Його зв’язок зі збуреним божком робив його нездатним до страху.

— Якби я був слабаком, то просто дозволив би своєму божку роздерти вас усіх. Але я хотів подивитися тобі в обличчя, Маґдо, повелителько гетрренів. Я хотів подивитися, чи ти чогось гідна.

Маґда видала хекаючий звук, який він сприйняв за сміх.

— Гідна чого? Ми беремо те, що хочемо.

Кловус змахнув клаптик сажі зі свого каптана. Буйне багаття тріскотіло й лускало, викидаючи в повітря іскри, схожі на мінливі зірки.

— Я вирішу, залишити тобі й твоїм людям життя чи ні, залежно від того, що ти скажеш мені цієї ночі.

Варвари скупчилися навколо, глипаючи на гостя так, ніби він був обідом, який ось-ось подадуть. Серед дорослих було з десяток чи більше дітей, які дивилися на нього широко розплющеними очима. Вирази їхніх облич були зовсім дикими, волосся довге і заплутане, одягнені вони були в хутро, а в руках тримали гостро заточену зброю, і все це робило їх схожими на мініатюрні копії дорослих гетрренів.

Кловус вирішив, що Маґда поводиться недостатньо шанобливо, і підтягнув божка ближче, щоб нагадати їй про його силу. Дерева захиталися і затряслися, гілля затріщало, уламки гілок злетіли в повітря і впали у багаття, здійнявши снопи жаринок. Вражені варвари витріщилися на ліс. Маґда підхопилася зі своєї колоди, тримаючи палицю, так наче та могла виявитися корисною зброєю проти божества.

— Сядь, — гарикнув на неї Кловус, — і слухай мене.

Вона кинулася на жерця з піднятою дубиною, і в ту ж мить з лісу, піддавшись інстинктам, виринув божок. Він постав, наче грім первісної енергії, вир хижих очей і клацання іклів. Коли гетррени заверещали, як діти, Кловус дозволив собі посміхнутися.

— Я сказав, сидіти!

Цього разу Маґда послухалася, хоча й продовжувала стискати свою покручену палицю, ніби намагаючись задушити її.

Кловус дозволив божку ще трохи поноситися неподалік від вогню, а потім наказав йому відступити до дерев.

— Я міг би знищити вас усіх просто зараз. І ви це знаєте.

Маґда буркнула:

— Нас занадто багато. Ти можеш убити тут усіх, але тисячі гетрренів по всьому лісі помстяться за мене. Вони вб’ють кожного з вас, боягузливих блідих людей.

Кловус здивував її своєю пропозицією.

— Я волів би прийти до іншої домовленості. Гетррени можуть виявитися корисними. — Він сплів свої пухкі пальці, показуючи золоті персні. — Ви полюєте на тамбурдинських землях. Ви робите набіги та спалюєте села. Ви нападаєте на місто, крадете все, що можете, але ніколи не захоплюєте його. — Він примружив очі. — Ви ліниві? Чому ви не оволодієте містом і не проголосите себе правителями Тамбурдина?

— Ми і є правителями цих місць, — заперечила Маґда. — Ми йдемо туди, куди хочемо, і беремо те, що хочемо.

— А потім тікаєте і ховаєтеся у цих дикунських таборах. — Кловус жестом показав на галявину, де гетррени розстелили ковдри та розклали купи награбованого добра.

— Ховаємося? — Маґда образилася. Здавалося, вона вже забула про божка. — Міські люди ховаються за своїми дерев’яними стінами, потрапляючи в пастку так само, як ми ловимо тварин, — і вони роблять це самі. — Вона знову зайшлася своїм диким сміхом. — Міста занадто малі. Вони б нас обмежували. Гетррени вільні.

Кловус сперся ліктями в коліна. Настав час для переговорів.

— Але чого твої люди хочуть? Якщо місто Тамбурдин замале, то що було б достатньо великим для вас? — Він знав, що запропонує, але спочатку хотів почути її відповідь.

— Ми хочемо завоювань! Ми хочемо скарбів, і ми хочемо збирати сльози переможених. — Вона гупнула палицею по землі.

— Я бачу твоє честолюбство, Маґдо. Я знаю силу твого народу і шкоду, яку ви можете заподіяти. — Кловус підняв брови. — Навіть округ Тамбурдин замалий для гетрренів. Ви призначені для великих справ.

Варвари забурмотіли на знак згоди. Маґда напружено думала, і вираз її квадратного обличчя був такий, ніби її розпирають гази.

— Ми вже чимало досягли під моїм правлінням.

— Я можу запропонувати вам ще більше, — відказав Кловус. — Тамбурдина не достатньо. Я можу віддати вам цілу землю, три королівства. — Він посміхнувся. — Співдружність за морем — континент, який можна загарбати.

— За морем? Ми ніколи не бачили моря.

— Мій народ воює зі старим світом. Нам потрібні воїни, а ви довели свою міць у моїх очах. Я верховний жрець Ішари. Будьте моїми найманцями. Ми дамо вам зброю та обладунки. Ми забезпечимо вас кораблями і відправимо ваші величезні сили вторгнення проти безбожників.

Кловус, відчуваючи божка в лісі, послав йому сплеск енергії, Істота, роздувшись, повалила кілька дерев, і гучний гуркіт налякав гетрренів. Жрець підняв вказівний палець.

— Якщо ви нападете на нас тут, ми вас роздавимо. Але в Співдружності ніхто не зможе стати у вас на шляху. У них немає божків, лише армії та мечі. Ви їх боїтеся?

Цього разу Маґда не здригнулася. Вона пильно дивилася на Кловуса.

— Ми завоюємо землю, а ви дасте нам для цього зброю? А потім ми зможемо поневолити переможений народ? Забрати все, що вони мають?

— З мого благословення, — пообіцяв Кловус. — Але ви повинні залишити Тамбурдин. Приїжджайте до Сереполя, і ми посадимо вас на кораблі й відправимо в старий світ. — Його пропозиція була серйозною. Гетррени були величезною, проте недисциплінованою бойовою силою, їх не можна було вважати армією. Жрець Кловус був радий дати їм можливість виплеснути свою енергію в трьох королівствах. Вони могли влаштовувати стільки погромів і плюндрувань, скільки їм заманеться, доки були на безпечній відстані від Ішари. Кловус підвівся на ноги і стояв перед грубою жінкою, дивлячись їй в очі.

У світлі багаття її риси виглядали помаранчевими.

— Твоя пропозиція звучить добре, слабак. — Кудлаті гетррени з огидно випираючими м’язами юрмилися поруч, слухаючи їхню розмову. Вони загриміли зброєю і загаласували. — Вся земля і вся потрібна нам зброя? Це підходить для мене і мого народу.

Кловус відчув, як його розпирає від перемоги, але Маґда раптом пхнула його в круглий живіт, а потім, сягнувши вниз, схопила за промежину.

— Твоя власна зброя м’яка і не загрозлива, проте я можу це виправити. — Кловус шарпнувся, але Маґда не відпускала руку, пестячи його. Із хтивим виразом на обличчі вона продемонструвала свій заточений передній зуб. — У гетрренів є лише один спосіб укласти таку угоду. Сьогодні вночі я візьму тебе як свого коханця. Якщо ти мене задовольниш, то наша угода буде прийнята.

Від цієї думки Кловуса знудило. Легенди стверджували, що ця жінка блудила з ведмедями, та й смерділа вона так, ніби це правда. Маґда відступила на крок і з викликом зміряла його поглядом.

— У мене були набагато кращі чоловіки, але ти теж згодишся. Ходімо зі мною, щоб я могла побачити, є в тобі бодай трохи твердості чи ти зовсім м’якотілий слабак. — Вона насмішкувато додала: — Ми можемо піти під дерева, щоб усамітнитися, якщо тобі це потрібно.

Кловус зрозумів, що, незважаючи на нудоту, яка підступала до горла, йому доведеться це зробити. У храмі Сереполя він брав багатьох коханок, більшість з яких були молодими жінками, що приносили себе в жертву, щоб здобути прихильність божка. Хтось із них бажав його, хтось явно не хотів, але через нього вони віддавали свої тіла божеству. Зараз це була огидлива жертва, яку Кловусу треба витерпіти, але він завжди робив те, що було потрібно.

Маґда вже йшла геть, широко ступаючи своїми товстими ногами і тягнучи за собою за зав’язки свій шкіряний жилет. Кловус пішов за нею, по-думки готуючись до жахливих відчуттів. Йому стало цікаво, чи так почуваються молоді жінки, коли пропонують себе йому.

У лісі вирував неспокійний божок, випромінюючи огиду. Проте Кловус черпав у ньому свої сили і робив те, що мусив.