Війна помсти

73

Орди гетрренів сунули не поспішаючи, але рух їх був невблаганним. Коли вони наблизилися до Сереполя, різні чутки — в чомусь і панічні — прокотилися містом.

Головний жрець Кловус був заклопотаний приготуваннями до їхнього приїзду. Коли він оголошував свій план, то зовні виглядав надзвичайно впевненим, хоча в глибині душі був нажаханий. Він поширював серед народу «добру новину», але навіть його найбільші прихильники серед жерців були стурбовані такими нібито союзниками. Хоча Сереполь був далеко від Тамбурдина, розповіді про варварів поширювалися купцями та мандрівниками, що подорожували з півдня на північ Ішари.

— Почуй нас, убережи нас! — кричав Кловус людям, роблячи вигляд, що це привід для святкування. — Наші нові друзі гетррени прямують сюди, і ми повинні виявити до них люб’язність і гостинність. У гавані кораблі ішаранського флоту вже готуються до того, щоб доставити наші сили помсти на землі ворога. Гетррени стануть для безбожників нашим каральним мечем. — Він підняв руки, заохочуючи гучні вітання і спонукаючи людей до потрібної відповіді. Кловус навчив їх не сумніватися в ньому.

Коли йому повідомили про дивні чутки, що поширюються про емпру Ілуріс, його це спочатку потішило, а потім роздратувало.

— Як вони можуть вірити в таке безглуздя? — запитав він своїх Чорних вугрів.

Заха відповів з порожнім, але холодним поглядом.

— Емпра зникла, верховний жерче, без жодного пояснення. Ви б хотіли, щоб усі вони вважали, що ви вбили її і позбулися тіла?

Кловус почервонів.

— Ми повинні поширити власні чутки про те, що шпигуни Співдружності викрали її, коли вона одужувала після поранення. Скажемо, що вони, викравши емпру, замучили її до смерті у своїх підземеллях.

Чорний вугор явно завагався.

— Ми можемо поширити таку чутку, верховний жерче. Мої товариші можуть приймати різні подоби і розповідати одну й ту саму історію нібито від багатьох людей для більшої правдивості. — Він замовк, а потім додав:

— Але я не можу гарантувати, що хтось повірить у це.

— Вони повірять у що завгодно, — відрізав Кловус. — Це очевидно.

Храм Маґніфіка з кожним днем ставав усе вищим і все більш вражаючим, тож Кловус був задоволений своїми відданими робітниками. Торговці та постачальники, кремезні робітники і худорляві ремісники вкладали свій піт і вміння у зведення величезної споруди. Але жрець хотів показати ще більш помітний результат до появи варварів, тому він знову прикликав божка, щоб використати його силу і велич для допомоги в будівництві храму.

Вкриті пилом, спітнілі робітники відійшли на край храмової площі і дивилися на споруду з трепетом, сповнені очікувань. Кловус сягнув всередину себе, потягнувся серцем і розумом — а також вірою людей — і прикликав серепольського божка.

Сутність вирвалася назовні, прагнучи догодити своєму володареві, поставши перед присутніми як ледь стримуване втілення сили Ішари. Кловус скерував божка, як робив це раніше, і той простягнув свої величезні руки, зіткані з диму і блискавок, піднімаючи кам’яні блоки розміром з будинок і встановлюючи їх на недобудований третій рівень ступінчастої піраміди. Він піднімав вози цегли і ставив їх на потрібне місце. Хоча ці зусилля виснажували Кловуса, разом з тим управління божком, який височів поруч з храмом, давало Кловусу владу.

Отримавши образ храму Маґніфіка зі свідомості головного жерця, божок зміг уявити і зрозуміти форму свого майбутнього дому. Мешканці міста були нажахані і водночас зачаровані тим, що міг творити божок. Вони дивилися, вони вірили, і їхня внутрішня сила живила божка.

Кловус і божок працювали разом не одну годину поспіль, завершуючи ще одну значну частину величезної споруди. Коли божок закінчив, він був помітно ослаблений і став більш розпливчастим. Кловус дозволив собі захопитися, поглинутий славною працею, і тепер божок перевтомився, зробивши надто багато. Сам Кловус теж почувався виснаженим.

Ледве тримаючись на ногах, жрець повернувся до натовпу, і всі вибухнули радісними вигуками. Десь у глибині душі Кловус відчував, як божок черпає ще один слабкий проблиск сили в їхньому новому захопленні та вірі. З великою вдячністю Кловус відпустив божка, і той знесилено рушив до храму за двері закликання, щоб там жевріти у власній порожнечі, поступово відновлюючи свою енергію.

Верховний жрець теж хотів повернутися до своїх покоїв і відпочити, смачно пообідати, а можливо й прийняти гарячу ванну з пахощами. Він почувався надто втомленим, щоб скористатися послугами прохачок, які, можливо, захочуть піднести йому свої тіла як жертву. Він здригнувся, згадавши, що з ним виробляла Маґда...

Однак не встиг він усамітнитися, щоб спокійно відпочити, як отримав несподіване повідомлення від розвідника, який щойно прибув до міста. Новина була очікуваною, але все одно стривожила жерця. Кловус думав, що матиме більше часу.

Прибули гетррени.

Коли Кловус з високої сторожової вежі на околиці міста побачив натовп, що сунув до воріт, його серце тьохнуло. Сотня одягнених в хутро вершників мчала в перших рядах, а за ними йшло величезне військо, що не зважало на дороги і витоптувало все на своєму шляху. Маґда, гора м’язів та шкіри, у накинутій на голі плечі вовчій шкурі, здійняла свою покручену палицю, наче скіпетр влади.

Опанувавши себе, Кловус кинувся назустріч першим рядам гетрренів ще до того, як вони в’їхали до міста. Навіть здалеку усмішка Маґди була такою широкою, що він міг бачити її криві зуби. Хоч і вбраний у свій показний синій каптан, Кловус нервово стискував золотий ланцюг верховного жерця, раптом забувши про свою впевненість, коли очільниця гетрренів галопом помчала до нього. Жрець відчував слабкість після багатогодинних зусиль на будівництві храму Маґніфіка, а божок зараз відновлював сили, тому Кловус був сам і міг розраховувати лише на себе.

Маґда зупинила коня за мить до того, як його передні копита ледь не затоптали жерця.

— Я привела своїх людей, як ти просив, любчику. Ти радий мене бачити?

Кловус зблід, але змусив себе не відсахнутися.

— Вам було запропоновано битися з безбожниками, що принесе користь нам обом. — Він кивнув, щоб підбадьорити себе. — Як ми домовлялися, я забезпечу твоїх людей зброєю і надам кораблі. Відколи я повернувся до Сереполя, ми готувалися до того, щоб ви могли відплисти якомога швидше.

— Ми хочемо, щоб ви були готові зустрічати нас. Сідай до мене в сідло. — Маґда нахилилася, щоб схопити його за руку, а потім засміялася. — А мене зможеш осідлати згодом.

Кловус відчув, як до нього повертається знайома нудота. Він неохоче заліз на її міцного коня. Маґді довелося припідняти його перед собою, а жрець не був ані маленьким, ані легким. Інші вершники-гетррени похмуро розглядали стурбованих містян, які стояли біля своїх крамниць і загонів для худоби. За першими рядами гетрренів до Сереполя продовжувала підходити решта їхнього війська.

— Я показала тобі свій табір, любчику. А тепер покажи мені свій палац. — Маґда нахилилася вперед, і з її рота пахнуло мерзенним запахом. — Я ніколи в житті не спала у м’якому королівському ліжку.

— Я жрець, а не король, — мовив Кловус. Він заскреготав зубами, проте змусив себе погодитися. — Я поведу тебе в Сереполь. Тебе та цей перший загін воїнів. Я так розумію, що це твої генерали? Але інші повинні стати табором за містом. Ми забезпечимо вас їжею та припасами, поки завершуємо підготовку кораблів. Це не повинно зайняти більше одного-двох днів. Тоді ви зможете вирушити до перемоги.

Маґда обійняла жерця, що сидів у сідлі перед нею, своїми жилавими руками.

— Чому тобі так не терпиться позбутися мене? — Вона пришпорила коня, і він помчав уперед.

Мешканці Сереполя розбігалися з дороги, коли вершники-гетррени увірвалися в місто. Позаду них основне варварське військо зайшлося гучними криками і прискорило рух.

— Стійте! — Кловус з тривогою озирнувся. — Ми повинні поважати вимоги.

— Ми правителі. Ми встановлюємо свої правила, — відрізала Маґда.

Коли вони заїхали в Сереполь, Кловус спробував направити Маґду до храму Маґніфіка.

— У цій чудовій споруді буде дім для нашого найбільшого божка. Бачиш, яким величезним стане цей храм.

— Я бачу, що він ще не закінчений. Твій божок може взяти його собі. — Маґда вказала на високий палац. — Тут править ваша емпра?

Кловус важко ковтнув.

— Це палац, так.

— У тебе там є власні кімнати?

Він справді зайняв покої в палаці, оскільки після зникнення Ілуріс брав на себе все більше й більше обов’язків.

— Так.

Його й досі бісило те, що він не знав, куди поділася емпра, а відряджені ним шукачі так нічого й не знайшли. Проте чутки про її зникнення ширилися, причому геть безглузді, та ще й не приносили жодної користі. Здавалося, ніби хтось хотів створити безлад і посіяти тривогу.

— Тоді я буду там з тобою. Знайди кімнати для моїх... — Маґда поглянула на кудлатих вершників, які їхали поруч з нею, — ... генералів, як ти їх назвав. — Вона засміялася. Бородаті чоловіки і м’язисті жінки зиркали з-під каптурів, насунутих на брови, оцінюючи будинки, крамниці та інші місця, які можна буде пограбувати.

Кловус нічого так не хотів, як зіслизнути з коня і втекти. На жаль, виснажений божок дрімав і не міг зараз його захистити.

— Ми так не домовлялися.

— Ми не обговорили всі деталі.

Некеровані сили гетрренів продовжували в’їжджати в місто, і Кловус зрозумів, що ті з них, що їхали попереду, вже спішилися і попрямували до шинків та корчем, де брали всяку їжу та напої, які лише бажали. Жрець почув за спиною сварки й крики обурення.

— Ти повинна втримати їх!

Маґда ляснула його по голові так, що в нього аж задзвеніло у вухах.

— Вони подолали великий шлях за твоїм наказом. У них є потреби, і ти обіцяв їх задовольнити. — Вона нахилилася ближче і прогарчала жерцю у вухо:

— Я сподіваюся, що ти задовольниш і мене.

У Кловуса все стислося в животі.

Люди тікали з вулиць, заскакували в будинки, зачиняли вікна, замикали двері на засуви. Гетррени сунули до палацу, проте Кловусу вдалося направити їх головними вулицями, що вели до відкритої гавані.

— Дозволь мені показати тобі наші військові кораблі. Вони тебе вразять.

Маґда стиснула губи.

— Так, я хочу побачити ці кораблі, на яких ми попливемо морем.

Її слова лише трохи заспокоїли жерця. Він намагався віддихатися, але тваринний сморід від Маґди викликав у нього блювотні позиви, і йому довелося зціпити зуби. Вона намастила свою шкіру старим жиром, який, за її словами, відганяв комах, а від вовчої шкури на плечі тхнуло так, ніби вона не була вичинена як слід.

— Ти попливеш з нами, щоб побачити, як мої гетррени здобудуть велику перемогу?

Кловус кліпнув очима.

— Ні, я потрібен тут. Ти будеш командувати військом, яке підкорить старий світ.

Маґда надулася. Гетррени дісталися пристані й почали оглядати торгові ятки. Вони принюхувалися, хмуро поглядаючи на продавців риби. Деякі продавці позачиняли свої ятки і втекли, інші намагалися торгуватися з дивними новими покупцями. Один гетррен схопив худорлявого гончаря, який поскаржився, що той розбив маленький глазурований горщик. Варвар, міцно тримаючи чоловіка за шию, підняв того над землею так, що його ноги теліпалися в повітрі, а тоді кинув на купу його ж горщиків, розтрощивши ще більше посуду.

Люди витріщалися на кудлатих варварів, а тоді молитовно складали долоні біля грудей або здіймали руки, благаючи верховного жерця.

— Почуй нас, убережи нас!

Кловус, розуміючи, що потрібно вдавати, ніби нічого не сталося, крикнув, сидячи на коні перед Маґдою:

— Це гетррени, наші нові друзі! Вони залишаться тут лише на кілька днів, а потім відпливуть на кораблях, щоб розбити наших ворогів.

На обличчях людей з’явився стриманий оптимізм. Маґда голосно засміялася.

— Гетррени не знають кораблів.

— Наші капітани та моряки доправлять вас через океан. — Кловус показав на гавань. — Подорож займе лише кілька днів, а потім ви зможете рушити, куди забажаєте, — перед вами буде цілий континент.

М’яко похитуючись на блискучих від сонячного сяйва хвилях, десятки військових кораблів Ішари вишикувалися уздовж пристаней. Їхні червоно-білі вітрила були прив’язані до рей. На рейді стояли на якорі інші кораблі, їх було ще більше, ніж біля берега. Кловус спробував порахувати, скільки кораблів знадобиться, щоб переправити всіх варварів через океан.

— Як бачиш, зараз флот отримує необхідні запаси — зброю та провізію. — Кловус вказав туди, де на борту військових кораблів працювали люди. — У вас буде вся необхідна зброя.

Маґда буркнула:

— Мандрівка до Сереполя була довгою. Можливо, нам не варто вирушати так скоро.

Позаду них по вулицях і кварталах розтікалося ніким не стримуване гетрренське військо, спустошуючи крамниці, шинки, стайні.

— Твоє місто виглядає затишним, — мовила Маґда. — Ми можемо залишитися тут на деякий час.